Основні напрями підвищення коефіцієнта конденсатовилучення:

забезпечення рівномірного зниження тиску по пласті, необхідно, щоб тиск рівномірно знижувався по всіх ділянках пласта, не було застійних зон, тобто зон, що не дренуються або слабо дренуються для цього необхідно детально знати геологічну будову родовища і так розмістити видобувні свердловини, щоб усі ділянки пласта були охоплені розробкою.

Методи підвищення продуктивності газоконденсатних свердловин в умовах випадання і скупчення конденсату у привибійній зоні пласта можна розділити на дві групи:

методи очищення привибійної зони пласта від конденсату, що випав;

методи, які попереджають скупчення конденсату у привибійній зоні пласта або зменшують насиченість породи рід4кими вуглеводнями.

Для очищення пористого середовища від вуглеводневого конденсату запропоновано здійснювати періодичне закачування у привибійну зону пласта сухого газу. При закачуванні сухого газу конденсат, що випав, в основному витісняється вглиб пласта за рахунок створення високих репресій на пласт і тільки незначна частина його переходить у газову фазу. Даний спосіб доцільно застосовувати при незначному вмісті конденсату в газі, а закачування сухого газу необхідно проводити при високих тисках з метою створення значних репресій на пласт.

Зниження тиску і об’ємів закачування газу у привибійну зону пласта досягається використанням збагаченого газу, який характеризується підвищеним вмістом етану, пропану і бутану. Встановлено, що для підвищення очищення привибійної зони пласта від рідких вуглеводнів склад збагаченого газу належить вибирати, виходячи зі складу конденсату, що випав.

Ефективність застосування сухого і збагаченого газу для очищення привибійної зони пласта від конденсату може бути підвищена шляхом їх попереднього підігріву. При цьому збільшується кількість конденсату, який випаровується в газову фазу, і зменшується його в’язкість. Для нагріву газу можна використовувати гирлові і вибійні нагрівачі, а також тепло, яке одержують в результаті екзотермічної реакції різних хімречовин.

Очищення привибійної зони від конденсату, що випав, можна проводити шляхом періодичного закачування в газоконденсатні пласти міцелярного розчину, діоксиду вуглецю і різних вуглеводневих розчинників, які повністю змішуються із конденсатом .

Загальним недоліком методів першої групи є необхідність проведення частих обробок свердловин, оскільки в процесі відбору газу привибійна зона знову насичується конденсатом. Тому методи першої групи рекомендуються застосовувати тільки при невеликому вмісті конденсату в газі.

Методи другої групи основані на тепловій дії на привибійну зону пласта і регулюванні характеру змочування пористого середовища.

Теплову обробку привибійної зони пласта запропоновано здійснювати за допомогою стаціонарних нагрівальних пристроїв, встановлених на колоні ліфтових труб, наприклад, вибійного газового пальника, в якому використовують пластовий газ. В результаті підвищення вибійної температури попереджається конденсація вуглеводнів у пласті або зменшується кількість конденсату, що випав, знижується його в’язкість і густина та збільшується рухомість. Однак запропоновані конструкції пристроїв для теплової дії на привибійну зону пласта складі в обслуговуванні та недостатньо надійні.

Одним із напрямів підвищення продуктивності газоконденсатних свердловин є гідрофілізація пористого середовища. Суть її полягає у створенні у привибійній зоні пласта області штучної гідрофільності шляхом шляхом закачування гідрофільної рідини. Розмір її повинен відповідати радіусу зони рівноважної конденсатонасиченості, величина якої на кінець розробки родовища досягає 30-35 м. кількість гідрофільної рідини вибирають такою, щоб вміст її в порах пласта дорівнював рівноважній конденсатонасиченості. У гідрофільному пористому середовищі конденсат займає центральну частину пор, яка характеризується найменшим фільтраційним опором. У результаті збільшується фазова проникність для конденсату і відповідно зменшується насиченість конденсатом привибійної зони. Як гідрофільну рідину запропоновано використовувати прісну воду, метанол, соляну кислоту, водні розчини гідроксиду натрію та ін. для поліпшення змочуючих властивостей в робочі рідини можуть додатково вводитися ПАР масовою концентрацією 3-5%, наприклад боксополімери оксидів етилену і пропілену.

В процесі гідрофілізації пористого середовища закачують у привибійну зону робочий розчин, витримують його протягом 8-24 год, після чого свердловину пускають в експлуатацію. Об’єм робочого розчину вибирають з розрахунку 0,6-1,5 м3 на 1 п.м товщини пласта. У випадку забруднення привибійної зони рідким і твердими вуглеводнями, попередньо проводять очистку від них пористого середовища шляхом закачування вуглеводневого розчинника, наприклад широкої фракції легких вуглеводнів в кількості 0,6-0,8 м3 на 1 м п. товщини пласта. Вуглеводневий розчинник і робочий розчин продавлюють в пласт газом високого тиску, а при його відсутності конденсатом або водним розчином ПАР. У випадку низьконапірних свердловин для поліпшення умов пуску їх в роботу після обробки вуглеводневий розчинник , робочий розчин і продавлювану рідину закачують а керованому вигляді.