Якщо прийняти за середнє значення мінералізації підземних вод степової зони України 2 г/ л, а коефіцієнт випаровуваності 80% від кількості атмосферних опадів (500 мм), то виявиться, що на кожний квадратний метр поверхні надходить близько 800 грам мінеральних речовин, що у геометричному вираженні становить приблизна 5 мм. Якщо не брати, поки що, до уваги явища вилуджування, та денудації, то сумарний річний приріст маси неорганічної речовини у ландшафтах степової зони може бути оцінений у 1 кГ, а збільшення об’єму у 6 мм.

Ландшафтоутворююча роль цього явища залежить від декількох чинників. Перш за все слід зауважити, що на територіях, які характеризуються промивним режимом, надходження неорганічної речовини у ландшафти обмежується осіданням з атмосферного повітря (за винятком тих речовин, які засвоюються рослинністю). Для територій, де переважає процес випаровування кількість матеріалу, що надходить у ландшафти буде визначатися ступенем мінералізації. Та кількість води, яка можу бути випарюваною. Для території, на яких переважає випітний режим, надходження мінеральних речовин з розчинами є звичайним явищем. Найбільш яскраво воно проявляється на аридних землях, де в результаті активного випаровування спостерігається накопичення солей в грунтах та на поверхні. Ефект підсилюється на ділянках, де земної поверхні досягають сильно мінералізовані підземні води. Тоді утворюються, так звані, “пухкі сори”, поверхня яких представлена сумішшю глини та різних солей. Розміщення таких ділянок контролюється або тектонічними факторами (виходи глибинних вод по зонам розломів), або при неглибокому заляганні у межах молодих морських рівнин похованих морських вод. Процес надходження мінеральних мас до земної поверхні в межах аридних зон відіграє важливу роль у розвитку соляного вивітрювання, яке за своє фізичною сутністю дуже близьке до морозного вивітрювання /Клімаш/. Утворення кристалів солі у порах призводить до розриву їх суцільності. В цілому глиниста поверхня, не дивлячись не те, що вона складена тонкодисперсними частками, практично не піддається вітровій ерозії, за рахунок значного ущільнення в результаті прояву молекулярних сил /добр/.

Початкові швидкості відриву (рівень 12см) часток різних розмірів

d мм | 0.01 | 0.05 | 0.10 | 0.12 | 0.14 | 0.16 | 0.18 | 0.2 | 0.3 | 0.4 | 0.5

V м/с | 9.0 | 5.6 | 3.6 | 3.6 | 3.9 | 4.1 | 4.4 | 4.6 | 5.2 | 6.1 | 8.2

Порівняння швидкостей вітру, які потрібні для відриву від поверхні часток різних розмірів /таблиця 1??/ показують, що з його зменшенням швидкість вітру, яка потрібна для їх відриву значно зростає. Утворення кристалів солей призводить до збільшення розміру часток, які досить легко можуть бути усунені вітром. З розвитком цього явища пов’язане формування своєрідних геосистем, результатом функціонування яких є утворення безвідпливових западин.

У межах колишнього Радянського Союзу найбільше поширення вони набули у нижньому Поволжі (озера Ельтон та Баскунчак) та на півострові Мангишлак (затока Кара-Бугаз-Гол, западині Карагіє та інші). Значна кількість подібних ландшафтних утворень розташована на аридних територіях, які прилягають до Середземного моря / 7??/. На рис.1. представлений фрагмент сканерного космічного, на якому безвідпливові запади виділяються за рахунок світлого фототону та досить різких границь.

У структурі поверхні звертають на себе увагу три головні особливості їх будови. Перше, це те, що їх стінки різко обриваються вниз на декілька десятків, а інколи і сотні метрі і їх дно знаходиться на гіпсометричних рівнях значно нижчих від рівня Каспійського моря та Світового океану. Друге, борта западин не мають слідів інтенсивної водно-ерозійної діяльності. Вони не мають площі водозбору, а оточуюча їх поверхня представлена досить стійкими (в умовах аридного клімату) до ерозії глинистими відкладами. Третє, будова протилежних стінок западин свідчить про те, що в минулому це була єдина поверхня, з якої було усунено значну частину гірських порід.

Перші дві обставини говорять про те, що таке усунення могло відбутися тільки шляхом вітрової ерозії / 3, 7??/, коли на окремих ділянках поверхні утворюються сприятливі умови для надходження шляхом капілярного підйому, або прямого їх виходів, сильно мінералізованих підземних вод, в результаті випаровування яких утворюються кристали солі, які руйнують відносно монолітну поверхню і роблять її піддатливою вітровій ерозії. Але така схема утворення безвідпливових западин пояснює тільки один бік процесу – роль екзогенних факторів і не несе відповіді на питання – чому їх формування відбувається у тому чи іншому місці.

Як показало співставлення даних дистанційних та геолого-геофізичних досліджень більшість з цих западин утворилися над антиклінальними структурами, або мають зв’язок з тектонічними порушеннями. Останнє добре видно на прикладі западини Карагіє, південно-західний борт якої є прямолінійним та витягнутим у південно-східному напрямку. Враховуючи наявність цього зв’язку ми мусимо припустити, що геологічні структури, досить глибокого залягання якимось чином впливають на динаміку підземних вод, а через неї і на рельєфоутворюючі процеси. Детальний розгляд структури цієї геосистеми, та її ролі у розвитку ландшафтних процесів наводиться в / 4??/. Нагадаємо, що в загальних рисах вплив антиклінальних структур здійснюється за рахунок виникнення додаткового тиску, та формування геосистем, які схильні до саморозвитку, зокрема також за безпосередньої участі поверхневих ерозійних процесів. У даному випадку усунення частини гірських поряд з поверхні призводить до порушення статичної рівноваги в осадовій товщі та її підйому безпосередньо під