Найбільш яскравим свідченням можливості змін у тенденціях розвитку таких геосистем є наявність озер в межах западин, зокрема у западинах Ельтон та Баскунчак та у південній частині западини Карагіє. Виходячи з наведеної вище моделі, логічно припустити, що дно цих западин не було заповнене водою і його гіпсометричний рівень зафіксував той рівень, на якому припинився процес вітрової ерозії. Наступне заповнення западин водою свідчить про те, що з того моменту почався підйом рівня підземних вод і що відбулися зміни у тенденції розвитку геосистеми. Які ж причини спонукали до цього, кліматичні, чи тектонічні, слід аналізувати у кожному конкретному випадку.

Значну допомогу у розуміння процесу формування безвідпливових западин дає аналіз співвідношення антиклінальних структур з сучасним рельєфом у прилеглому районі – півострові Бузачі. Тат розташоване таке відому урочище як Великий Сор, яке просторово прив’язане до антикліналі з тією ж назвою. Більша части півострова відноситься до морської рівнини середньочетвертинного віку, гіпсометричний рівень якої незначно перевищує рівень Каспійського моря. У склепінній частини структури на денну поверхню виходять відклади крейди (рис.2), які в умовах перезволоження (за рахунок близького заляганню підземних сильно мінералізованих вод) створюють дуже специфічні ландшафти. Поверхня представлена сумішшю відкладів крейди та солей, рослинність повністю відсутня. Поверхневі відклади сильно перезволожені та мають низьку щільність і прогинаються під вагою людини. Дуже часто зустрічаються джерельця, значне поширення має грязьовий вулканізм, висота фумарол досягає 20-30см. Взимку при низьких температурах значне (візуальна оцінка біля 30% площі) розповсюдження мають полії (наледи – рос.).

Грязьовий вулканізм та формування поліїв свідчить про наявність умов геостатичного стиснення у приповерхневій частині осадової товщі, завдяки чому через ослаблені зони на поверхню видавлюються вода та пластичні гірські породи (приблизна так само якщо стиснути вологу глину у кулаку, тоді глина буде протискатися між пальцями у різні боки). На рис.3. показана схема процесу видавлювання пластичних відкладів при порушенні геостатичної рівноваги, причина чого може бути в активізації антиклінальних структур. Фаза 1 відображає стан геостатичної рівноваги, ще до початку активізації структури. Тиск, який створює ріст антикліналей передається гірським порадам, які залягають вище по розрізу після чого починається деформація поверхні (фаза 2) і утворення, в результаті дефіциту площі, розривів та щілин. Пластичні гірські породи, під тиском, у даному випадку це крейда просякнута водою, починають виповнювати ці порожнини (фаза 3). Тоді коли тиск, під силою якого йде видавлювання не може бути урівноваженим стовпом піднятої по порожнинам маси пластичних гірських порід вони можуть досягти денної поверхні, утворюючи при цьому виходи води та мулу, як це можна спостерігати в урочищі Великий Сор.

Умови півострова Мангишлак дещо відрізняються від тих, які були описані вище. Найбільш суттєвим у цьому є те, що півострів Мангишлак знаходиться на значно більших гіпсометричних позначка (приблизно 50 м у прибережній зоні та більше 100 м в глибині півострова). Тому, не дивлячись на те, що тут розповсюджені глинисті морські відклади неогенового віку, їх фізичні властивості в умовах аридного клімати більш нагадують монолітні гірські породи. З цієї причини, а може ще з деяких інших, пластичні гірські породи в результаті витискання не досягають денної поверхні. Але існує можливість, що рухаючись угору вони досягнуть зони дії капілярного підйому (для глинистих відкладів це приблизна 20 метрів від поверхні / 7??/). У цьому випадку вода з пластичних гірських поряд буде підніматися до поверхні, де випаровуючись створює умови для початку процесу соляного вивітрювання та дефляції, тобто закладуть початок утворення безвідпливових западин. Значна роль розломної тектоніки у цьому процесі призводить до того, що форма западин часами буде мати явно виражену лінійність, як це спостерігається у будові западини Карагіє. У тому ж випадку коли безпосереднє переміщення гірських поряд не досягне глибини зони капілярного підйому в умовах аридного клімату антиклінальні структури знайдуть пряме відображення у будові поверхні через її деформації та зміну кутів нахилу

Повертаючись до проблеми вертикально переміщення мас у вигляді розчину у ландшафтах, зауважимо, що цей процес може бути відтвореній простим лабораторнім досвідом. С цією метою був виконаний наступний експеримент. На дно ємності була покладена верства крейди товщиною 5 см (рис. 5??), поверх неї – прошарок грунту товщиною біля 2 см. У центральній частині була встромлена трубка, яка сягала дна ємності. Через трубка у ємність подавалася вода (А). Для інтенсифікації процесу на початку експерименту у воду домішувалася незначна кількість оцту. Через добу на поверхні грунту утворилася тонка плівка білого кольору, а ще через дві доби почали утворюватися кристали. Через десять днів експерименту товщина плівки досягла 2-3 мм, а кристали майже повністю вкрили поверхню висотою біля 5 мм (Б). Цей досвід показує, що у такий спосіб є можливим переміщення фізичних мас, в тому числі і у ландшафтах.

Слід зауважити, що проблема надходження мінеральних мас у ландшафтну сферу у такий спосіб досить давно обговорюється у літературі і найбільш часто вона згадується у зв’язку