Не дивлячись більш ніж вікову історію вивчення, до сьогоднішнього дня залишається не з’ясованою не тільки проблема походження лесів, але й принципи їх визначення. Значний внесок в її розпрацювання, також зробили і українські вчені, такі як П.А.Тутківський, Б.І.Лічков, І.Г. Підоплічко, І.Л.Соколовський та інші.

Лес та лесоподібні відклади мають значне поширення серед поверхневих відкладів. Євразії та Америці вони займають площу близько 13 млн. км2. Середня їх потужність складає близь 10 м, а загальній об’єм – близько 130000 км3 /Криг/. Значне розповсюдження він отримав також в межах України. У найбільш загальному вигляді опис лесу є наступним - алеврит, світло-жовтого забарвлення з загальною пористістю 40-55%, з видимими неозброєним оком каналами, вапнистий, більш-менш агрегатний, схильний до обвалювання вертикальними глибами, та утворення вертикальних стінок; залягає плащоподібно (у тому числі на найвищих точках вододілів), звичайно потужність не перевищую декілька метрів; розподіляється на такі фракції: 0,01-0,05 мм (пилувата) – 30-55%; дрібніше від 0,05 мм (глиниста) – 5-30%, більше від 0,25мм – не більше 5%; по мінералогічному складу розподіляється: кварц та силікати 27-90%, глинозем – 4-20%, вуглекислого кальцію – 6% та більше. До загальних рис слід також віднести: однорідність, відсутність прошаркуватості, перемежовування з похованими грунтами, наявність значної кількості включень, новоутворень, слідів землериїв та їх решток.

Базуючись на передумові, що формування лесів відбувається, як в результаті еолової акумуляції, спробуємо проаналізувати наявні фактичні дані, які широко представлені в літературі, присвяченій вивченню лесу.

У якості сучасних гіпотез лесоутворення, що мають своїх прихильників і знаходять підтримку в науковій літературі, варто назвати водно-льодовикову, еолову, делювиально-пролювиальну та грунтово-елювіальну гіпотези.

Водно-льодовикова гіпотеза, як уже підкреслювалося, була розроблена П. А. Кропоткіним (1876) та В. В. Докучаєвим (1892 а, 18926). У основі її лежать уявлення про топлення материкового льоду і виникнення внаслідок цього маси блукаючих потоків і розливів, що перемивали власне льодовикові утворення, та відносили відмучений мілкозем із льодовикової області та відкладали його в за межами льодовика у виді лесового покрову, що вже на місці зазнав деяких диагенетических змін.

Еолова гіпотеза виникнула при вивченні лесу Китаю. Ф. Рихтгофен /??/ припускав можливість накопичення у внутрішніх западинах Центральної Азії еолового лесу місцевого походження в комбінації зі змивом мілкозему з бортів западин. На противагу цьому В. А. Обручєв (1895??) доказував, що внутрішні западини позбавлені лесового покрову, а китайський екзотичний лес виник у результаті масового пилоутворепння у всій центральноазіатській зоні пустель і виносу пилу вітром далеко за їхні межі. П. А. Тутковский (1899??) поширив еолову гіпотезу на територію Руської рівнини і зв'язав процес лесоутворення з материковим зледенінням.

Делювіальна гіпотеза по відношенню до Руської рівнини більше усього зв'язується з іменами П. Я. Армашевского (1881 ??) і А. П. Павлова (1888??), пролювиальная гіпотеза була розроблена А. П. Павловым (1903) для умов Середньої Азії. П. А. Армашевский свої уявлення розвивав на прикладі чернігівського лесу. А. П. Павлов спостерігав на Поволжі процес денудації крейдових піднесеностей і поступове перетворення на їхніх схилах крейдового детрита в лесовий мілкозем. Проте зазначені процеси не можуть вважатися такими, що маєть значне поширення, тому що леси мають екзотичний кварцовий склад і, як тепер доведено, не пов'язані зі складом місцевих і підстильних порід (Рябченков, 1960).

Грунтово-елювіальна гіпотеза лесоутворення, запропонована Л. С. Бергом (1916??), не одержала серед геологів, грунтознавців широкого визнання, тому що, з одного боку, не спостерігається поступових переходів лесового мілкозему в незв’язані з ним генетично підстильні породи, як того потребує гіпотеза, а, з іншого боку, лес не може прийматися за грунт, до чого теж зрештою призводила ця гіпотеза. У грунтово-елювіальній гіпотезі заслуговує на увагу загальна ідея про зміну водно-льодовикових мілкоземів у процесі “облесувування”, тобто після їхній відкладення. Але при цьому необхідно відзначити, що “облесувування” не може призвести тільки до процесу агрегатування часток мілкозему, як це передбачає теорія Л. С. Берга (1927, 1929??).

Цими стислими зауваженнями щодо головних ознак чотирьох гіпотез лесоутворення ми тут, у вступній частині поділу про походження лесу, і обмежимося. Надалі докладніше роздивимося той фактический матеріал, що дозволив би вибрати серед зазначених гіпотез найбільше достовірну і науково обгрунтовану для використання її в якості теоретичного базису при рішенні найважливіших питань четвертинної геології і грунтознавства і при класифікації лесових утворень. З цією ціллю освітимо погляди тих, хто виступав і виступає за визнання самостійної ролі делювіального лесу, простежимо по літературі за еволюцією грунтово-елювіальної гіпотези піддамо оцінці деякі ідеї еолової гіпотези і потім спеціально роздивимося дані про степових западинах і подів, про шарову будівлю лесових товщ і про реліктові чорти приазовского лесса', що дозволить нам вірніше судити про переваги водно-льодовикової гіпотези лесоутворення. Ми зумисне обрали настільки різноманітний підхід до розбору гідностей і хиб кожній із чотирьох названих гіпотез. Тільки у відношенні Делювиально-пролювиальної і грунтово-елювіальної гіпотез знадобився більш детальний аналіз відповідних поглядів і їхніх відтінків, щоб таким шляхом довести фактичний збіг істоти зазначених гіпотез із водно-льодовиковою концепцією лесоутворення. Що ж стосується еолової гіпотези,