Найтоксичнішим є содове засолення. Воно викликає різку зміну реакції ґрунтового розчину (рН 9-11), складу поглинених катіонів, приводить до пептизації колоїдів, підвищує мобільність органічної ре-човини, погіршує водно-фізичні властивості ґрунту, насамперед його структурний стан. У чорноземах при зрошенні вихідна водостійка зер-ниста чи дрібногрудкувата структура орного шару швидко руйнуєть-ся. З'являється брилистість, злитість, схильність до утворення поверх-невої кірки після поливів і дощів. Процес злитогенезу веде до знижен-ня вмісту доступної рослинам вологи, до погіршення повітрообміну, ускладнює їх обробіток, дренування і промивання від солей.

Для зрошення придатні води з концентрацією солей до 1 г/л. Більшість річок, води яких використовували для зрошення в нашій країні, мали концентрацію солей 0,2-0,3 г/л. У даний час мінераліза-ція води в деяких ріках збільшилася до 0,8-1,5 г/л, при цьому карбо-натно-кальцієвий склад її став мінятися на сульфатно-магнієвий, сульфатно-натрієвий, хлоридно-натрієвий і карбонатно-натрієвий. Це зв'язано із зарегулюванням стоку рік, збільшенням стоку дренажних і промислових вод, зростанням ролі випаровування. У практиці ряду країн (Єгипет, Алжир, Туніс, Марокко, Пакистан, Індія та ін.) є досвід використання для поливу високомінералізованих вод (5-6 г/л), але тільки в умовах науково обґрунтованого дренажу і промивного водного режиму. Гра-нично припустимою мінералізацією для зрошення ґрунтів середнього і важкого гранскладу вважають 2-3 г/л, а для супіщаних і піщаних-10-12 г/л (В. А. Ковда, 1981). Особливо небажана присутність у по-ливній воді гідрокарбонату натрію. Прийнято, що вода з його вмістом менш 1,2 мг-екв/л придатна для зрошення, 1,25-2,5 - умовно придатна, більш 2,5 - непридатна. Води підвищеної мінералізації й особливо лужні викликають вторинне осолонцювання ґрунтів.

З підвищенням концентрації солей у воді змінюється режим зро-шення. На кожен 1 г солі в зрошувальній воді необхідно додавати на дренажний стік 5-10% водозабору, при цьому потреба в дренажі і вегетаційних промиваннях зростає. При содових зрошувальних во-дах з концентрацією 0,3-1,5 г/л частка виводу дренажних вод підви-щується до 30-50% від водозабору. При цьому доцільним є застосу-вання хімічної меліорації води чи ґрунтів.

Щоб уникнути втрат поливної води і вторинного засолення, рекомендують: 1) закриту мережу каналів, що виключає фільтрацію води; 2) дренажні споруди, що забезпечують утримання солоних ґрун-тових вод на глибині не ближче 1,5-3 м; 3) капітальні промивання ґрунтів, якщо вони засолені, для вилучення солей з кореневмісного шару; 4) регулярні вегетаційні поливи з дренажними водовідводами.

Для охорони ґрунтів від содового засолення і злитості бажана хімічна меліорація (внесення гіпсу), застосування фізіологічно кис-лих і сірковмісних добрив, введення в сівозміну багаторічних трав. Режим зрошення повинен виключати перезволоження і пересушення ґрунтів. При зрошенні необхідна висока культура землеробства, су-воре дотримання технологічних норм. Необхідна організація постійно-діючої контрольної служби на зрошувальних системах з метою моні-торингу водно-сольового режиму зрошувальних ґрунтів, їх структур-ного і гумусного стану для запобігання їх деградації та підтримки високої родючості.

РОЗДІЛ 2. Вторинна кислотність ґрунтів та охорона ґрунтів від переосушення

Для більшості сільськогосподарських рослин оптимальна реак-ція ґрунтів знаходиться в інтервалі рН 6,5-8,0. Ґрунти промивного водного режиму (буроземи, підзоли, жовтоземи, фералітні тропічні) володіють підвищеною кислотністю (рН 5-6, обмінний водень, ток-сичний рухомий алюміній). Ще вища кислотність болотних ґрунтів змінного окисно-відновного режиму (рН іноді 3-4).

Родючість і загальна біопродуктивність кислих ґрунтів тим нижче, чим вище їх кислотність. Протягом останніх 3-4 десятиліть спостерігається різке підвищення кислотності атмосферних опадів, озерних вод, поверхневого стоку і ґрунтів. Це пов'язано з осіданням вугільної, сірчаної, азотної і навіть соляної кислот, що утворюються з газів, якими забруднюють атмосферу транспорт, індустріальні підприємства, теплоелектростанції тощо.

Кислотні дощі нищать ліси на всій планеті, збільшують кис-лотність ґрунтів на 1-2 одиниці рН. При цьому в ґрунтах і ґрунто-вих водах різко зростає концентрація токсичних для людей сполук алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію.

Вапнування понижує кислотність едафотопів, але лише тимчасово, оскільки кислотні дощі і надалі ви-падають. Необхідні абсолютно нові промислові технології. Прийшов час відмовитись від спалювання палива, яке супроводжується вики-дами оксидів сірки й азоту. Різко зростає кислотність осушених суль-фідних боліт півночі, приморських низовин, мангрових і маршевих ґрунтів субтропічного і тропічного поясів. Окиснення сульфідів за-ліза і марганцю (без вапнування) супроводжується утворенням сірча-ної кислоти і зниженням рН іноді до 2-3.

Помітну роль в збільшенні вторинної кислотності орних ґрунтів відіграє неконтрольоване застосування фізіологічно кислих добрив без одночасного вапнування. Негативні наслідки природної, а особ-ливо вторинної кислотності ґрунтів недооцінювались. Погіршення стану рослинності, особливо масова загибель лісів наносить велику шкоду біосфері всієї планети. Сьогодні потрібні довготривалі цільові програми попередження і ліквідації кислотності ґрунтів, рік і озер всієї планети. Без цього зберегти ліси і збільшити урожайність на ґрунтах нечорноземних зон буде неможливо.

Досить розповсюдженою є ще одна форма деградації ґрунтів -переосушення. Воно спостерігається при реалізації недостатньо обґрунтованих ме-ліоративних проектів та недотриманні технологічних стандартів. На-приклад, побудова сітки занадто глибоких осушувальних каналів або відсутність шлюзів, що регулюють стік і рівень відводних вод неодмінно призведуть до пониження капілярної кайми. При виконанні осушувальних робіт хибно орієнтуватись лише на відведення над-лишкові води. Необхідно встановити і забезпечити оптимальний рівень залягання ґрунтових вод на полях і пасовищах, при якому відбуватиметься підґрунтове зволоження рослин в сухі бездощові пе-ріоди (субіригація). На