Закладення дрен і водовідводних каналів без врахування мезо-рельєфу і гранулометричного складу ґрунтів (тобто лиш за геомет-рично правильними лініями та штучними кордонами полів) призво-дить до переосушення і зниження їх родючості (особливо едафотопів легкого гранскладу) або до локального "вимокання" ґрунтової маси (на важких ґрунтах). При проектуванні сітки осушувальних каналів необхідно створювати водомірні пости і шлюзи, які дозволятимуть керувати рівнем ґрунтових вод, їх відтоком та попереджати небез-пеку переосушення ґрунтів.

Значна шкода господарствам чорноземної і нечорноземної зон завдана висиханням малих рік. Зазвичай ці водотоки мали складні меандри русел і розвинуті заплавні тераси, на яких утворювались багаті ґрунти. Періодичні повені підживлювали заплавні едафотопи і регулярно збагачували їх родючим алювієм. Так звана меліорація зап-лав шляхом вирівнювання русел малих річок позбавила ці ландшаф-ти води та родючого мулу, понизила рівень води в річках і викликала переосушення (часто з содовим засоленням) заплавних лугових ґрунтів. В наш час, головним завданням має стати не осушувальна меліо-рація нових площ, а освоєння вже осушених угідь і занедбаних ділянок.

ЕРОДОВАНІ ҐРУНТИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

4. ЗАСОЛЕНІ ҐРУНТИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Засолені ґрунти поширені переважно в зонах Лісостепу та Степу. Сформувались вони в умовах сухого клімату та близького залягання підґрунтових вод. Високий вміст солей у ґрунтовому розчині та грунтово-вбирному комплексі обумовили цілий ряд негативних властивостей цих ґрунтів. Ґрунти мають несприятливу агрономічну структуру, часто запливають від дощів, а у після дощовий період на їх поверхні утворюється ґрунтова кірка.

Засолені - це такі ґрунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні солі в кількостях, шкідливих для рослин.

Шкідливість водорозчинних солей полягає в тому, що вони підвищують осмотичний потенціал ґрунтового розчину, чим погіршу-ють постачання рослин водою через недостатню всмоктувальну силу кореневих систем. При цьому знижується транспірація, уповіль-нюється фотосинтез, погіршується мінеральне живлення. Деякі солі (сода) погіршують властивості ґрунту: він набухає, зменшується здатність колоїдів до коагуляції, збільшується їх рухомість, в резуль-таті чого руйнується структурність ґрунту, росте його щільність тощо.

Найбільш шкідливі солі: N2С03, НаНС03, NаСІ; шкідливі: СаС12, МgС12, Cа2S04; менш шкідливі: МgS04, СаS04. Джерелами солей у природі взагалі й у ґрунтах зокрема виступають такі проце-си та об'єкти:

- вивітрювання порід, при якому утворюються різноманітні солі, які з водами мігрують в океан або безстічні басейни на суші. Це про-цес глобальний, входить у великий кругообіг речовин і завдяки йому щорічно утворюється близько 3 млрд. т водорозчинних сполук;

Ці джерела діють на всій земній кулі, але засолені ґрунти зай-мають порівняно незначну частину суші. Для їх утворення потрібне специфічне сполучення навколишніх умов: засушливий аридний клімат, при якому випаровуваність перевищує кількість опадів, тому солі не вимиваються з ґрунту; негативні форми рельєфу, де забезпе-чується накопичувальний баланс речовин.

У таких ландшафтно-геохімічних умовах у ґрунтах можуть накопичуватись різні солі. При дещо вологішому кліматі акумулю-ються менш розчинні солі, а легкорозчинні вимиваються. З посилен-ням сухості клімату в ґрунті зберігаються більш розчинні солі, на-приклад, хлориди

4.1. Солончаки

Солончаки - один із типів засолених ґрунтів, які містять у шарі 0-30 см токсичну кількість водорозчинних солей.

Вивчення цих ґрунтів розпочали ще В.В.Докучаєв та Н.М.Сибірцев, але всю групу засолених ґрунтів, у тому числі й солончаки, вони називали солонцями. Пізніше дані ґрунти стали об'єктом дос-ліджень К.Д.Глінки, М.О.Дімо, В.А.Ковди, О.М.Іванової, Н.Г.Мінашиної, українських ґрунтознавців О.Н.Соколовського, Г.В.Новикової та ряду інших вчених.

Солончаки займають на планеті площу – 69,8 млн. га, на тери-торії СНД – 20 млн. га, на території України зустрічаються локаль-но по узбережжю Чорного моря, в Придніпров'ї, на терасах Півден-ного Бугу, Дністра, Дунаю. Головні масиви розповсюдження солончаків на планеті: Азія - Аравійський півострів, Іран, Афганістан, Індія, Китай, Монголія, Туркменістан. Казахстан, Західносибірська низовина Росії; Європа - невеликі території на узбережжі морів та по терасах південних рік, Африка - узбережжя Середземного моря, ба-сейн озера Чад, висохлі болота в дельті Нілу, безстічні впадини пус-тель; Південна Америка - південно-східне узбережжя Атлантичного океану; Північна Америка — степова частина Великих рівнин, пус-тельна частина Каліфорнії та північної Мексики, Австралія - зустр-ічаються плямами на південному узбережжі, в пустелях, депресіях рельєфу, біля солених озер. Тобто солончаки - ґрунти інтразональні, але найчастіше вони зустрічаються в пустелях, напівпустелях, су-хих степах, дуже рідко - в лісостепу та степу.

Характерна рослинність - розріджені асоціації різних солянок, що характеризуються високою зольністю (20-30%), глибокою коре-невою системою, незначним приростом біомаси (~50 ц/га). Клімат
напіваридний, аридний, Кз <0,6, ТВР - випітний. Ґрунтотворні по-роди різні за генезисом, у тому числі й морські, бувають як засолені, так і незасолені, найчастіше карбонатні. Рельєф переважно рівнин-ний. Процес ґрунтоутворення - галогенез, тобто засолення через при-чини, описані вище.

По всьому профілю спостерігаються вицвіти солей, але при наявності вологи в ґрунті солі знаходяться в розчині и візу-ально не фіксуються. Характерна закономірність: якщо солончаки