Автоморфні солончаки приурочені до виходів на поверхню стародавніх засолених порід або утворились з гідроморфних у мину-лому солончаків при пониженні базису ерозії - наприклад, на висо-ких річкових терасах (РГВ >10м), найчастіше зустрічаються в пус-телях і напівпустелях.

Підтипи діагностуються так: типові несуть найхарактерніші їх ознаки; літогенні, причиною утворення яких є засолена материнська порода; залишкові, утворені з гідроморфних; еолово-пагорбкові, утворені в результаті імпульверизації; отакирені мають тріщинувату поверхню.

Гідроморфні солончаки формуються в умовах близького (0,5-3 м) залягання мінералізованих ґрунтових вод при наявності інтен-сивних висхідних токів води. Розповсюджені в зниженнях, лиманах, 262 на днищах пересохлих озер, периферії боліт та солених озер тощо. Зовнішньо добре виділяються за наявністю вицвітів солей на поверхні (30-60%), профіль оглеєний.

Підтипи: лугові утворились при засо-ленні лугових ґрунтів, містять досить багато гумусу; болотні ма-ють оглеєння по всьому профілю, іноді й оторфовані, утворилися при засоленні лугово-болотних та торф'яних ґрунтів; сорові утворились в результаті випаровування води з мілководних солених озер, по-криті шаром солі, зовсім відсутня рослинність; приморські, що ма-ють профіль, сильно засолений хлоридами, з багатьма черепашками, на глибині 1-2м знаходиться гірко-солона вода; мерзлотні утвори-лись на вічній мерзлоті; вторинні виникли при неправильному зро-шенні; отакирені покриті сіткою тріщин.

Роди солончаків виділяють за типом засолення, тобто за якіс-ним окладом аніонів і, рідше, катіонів. На Україні переважає содове та хлоридно-сульфатне засолення ґрунтів. Кількість солей у солон-чаках може коливатись від 1 до десятка процентів. У зв'язку з випіт-ним ТВР характерний найбільший вміст солей у верхньому шарі ґрун-ту (до глибини ЗО см), що є однією з діагностичних ознак солончаку. Солончаки в сільському господарстві можна використовувати після видалення солей. Для цього найчастіше проводять наскрізну промив-ку ґрунту водою в сполученні з іншими заходами підвищення родю-чості. Промивна норма при цьому коливається від 2,0 до 18,0 тис. м3 води на 1 га і залежить від ступеня засолення, гранулометричного складу, РГВ і типу засолення. Перед промивкою рекомендують про-водити глибоку оранку для більш рівномірного промочування ґрун-ту, проводять промивку в осінньо-зимовий період. Промивна вода повинна бути прісною, тобто містити не більше 1 г/л солей. Цей агромеліоративний захід часто сполучають з вирощуванням рису. Для більшої ефективності та попередження засолення ґрунтів на навко-лишній території, підйому РГВ необхідно робити промивку на фоні дренажу. До комплексу заходів з окультурення входить також вне-сення органічних і мінеральних добрив, після чого ґрунти придатні для вирощування багатьох культур - люцерни, ячменю, проса, пше-ниці тощо.

Не всі ґрунти, які містять водорозчинні солі, відносяться до со-лончаків. Тільки такий ґрунт можна віднести до солончаків, в якому вміст солей на глибині до 30 см перевищує поріг дуже сильного засо-лення. Серед засолених ґрунтів виділяють також солончакові та солончакуваті різновиди зональних типів ґрунтів, найчастіше — лу-гових, чорноземів, каштанових, бурих напівпустельних та інших. Со-лончаковими називаються ґрунти, які містять також, як і солончаки, токсичну кількість солей, але не з поверхні, а нижче ЗО см. Солонча-куватими ж є ґрунти, що містять водорозчинні солі в будь-якій час-тині профілю, але в кількостях, менших порогу токсичності. При номенклатурі таких ґрунтів на рівні роду вказується хімізм (тип) засолення, наприклад темно-каштановий солончакуватий хлоридно-сульфатний ґрунт. Для номенклатури виду обов'язково визначаєть-ся ступінь засолення ґрунту, тобто процентний вміст в ньому водо-розчинних солей залежно від типу засолення. Меліорація та окуль-турення цих ґрунтів аналогічні солончакам.

4.2. Солонці

Солонці - це ґрунти, що містять у ввібраному стані велику кількість обмінного Nа (> 15% від ЄП) або інколи Мg (> 40% від ЄП) в ілювіальному горизонті.

Вони також відносяться до категорії засолених ґрунтів, але, на відміну від солончаків, солі в цих ґрунтах знаходяться не на поверхні, а на деякій глибині.

Близькі за властивостями до солонців також солонцюваті ґрун-ти - це будь-який ґрунт, що містить в ввібраному стані Nа, але < 15% від ЄП. Для визначення ступеня солонцюватості ґрунтів вико-ристовують градації, запропоновані І.М.Антиповим-Каратаєвим: несолонцюватий ґрунт містить ввібраного Nа < 3% від ЄП, слабосолонцюватий - від 3 до 5%, середньосолонцюватий - від 5 до 10%, сильносолонцюватий - від 10 до 15%. Солонці були об'єктом актив-них досліджень із самого зародження ґрунтознавства. Як указува-лось вище, основоположники цієї науки не відділяли їх від солончаків. П.А.Земятченський, К.Д.Глінка виділили солонці як самостійний ґрун-товий тип. К.К.Гедройц детально вивчив фізико-хімічну природу даного ґрунту. Пізніше великий внесок у дослідження солонців зро-били В.А.Ковда, О.М.Іванова, І.М.Антипов-Каратаєв, О.М.Можейко, О.М.Грінченко та інші. Світова площа солонців складає -77,7 млн. га, на території СНД -35 млн. га, на Україні - біля