Клімат переважно субаридний з кількістю опадів 100-600 мм на рік, Кз -0,2-0,9. Рельєф рівнинний, але солонці часто формують-ся в западинах. Ґрунтотворні породи різноманітні за генезисом, в основному засолені. Рослинність своєрідна сухостепова солестійка з глибокою кореневою системою, з незначною біомасою, високою зольністю: полин, кохія, камфоросма, ромашник, типчак. На поверхні ґрунту - діатомові водорості, дуже незначна кількість мезофауни.

В наш час існує декілька теорій щодо утворення солонців, які взаємно доповнюють одна одну. Теорія К.К.Гедройца найпоширені-ша й пояснює генезис ґрунту з фізико-хімічної точки зору. Згідно з цією теорією, солонці утворюються при розсоленні солончаків, за-солених нейтральними солями натрію.

Розсолення - це вимивання солей з солончаку, яке може відбу-ватись при збільшенні вологості клімату, зниженні РГВ в ре-зультаті поглиблення базису ерозії на певній території або по-вільного підняття суші.

При пониженні РГВ випітний тип водного режиму змінюється не промивним. Процес розсолення проходить цілий ряд стадій. Пер-ша - засолення ґрунтів солями Nа, тобто утворення солончаку, яке детально описано вище. Друга стадія - осолонцювання, тобто наси-чення ГПК № і витіснення з нього інших катіонів.

Обмінний Nа різко змінює властивості ґрунту, гідратує колої-ди, які набувають стійкості проти коагуляції, легко пептизуються, розчиняються в воді, переміщуються з нею, закупорюють пори. В результаті руйнується агрегатний склад ґрунту, при зволоженні він сильно набухає, а в сухому стані стає дуже твердим і щільним. Але всі описані властивості та явища починають проявлятись тільки після вимивання з верхніх горизонтів розчинних солей, які електролітично коагулюють ґрунтові колоїди, навіть насичені Nа.

Третя стадія — власне розсолення солончаку. В цій стадії про-ходять такі процеси: а) вимивання солей з верхнього горизонту, по-ступове зменшення їх концентрації нижче порога коагуляції; б)пептизація колоїдів, які у вигляді суспензії та золів вимиваються вниз,утворюючи горизонт Не (надсолонцевий), в)коагуляція (електролі-тична) вимитих колоїдів на певній глибині, яка визначається розта-шуванням у профілі попередньо вимитих солей. Тут утворюється ілю-віальний (солонцевий ) горизонт; г)утворення соди й виникнення в результаті лужної реакції середовища,

Типи солонців виділяються за характером вод-ного режиму, підтипи - за розташуванням в тій чи іншій ґрунтово-біокліматичній зоні.

Солонці автоморфні формуються в умовах гли-бокого залягання ґрунтових вод (> 6м) на засолених породах, найчас-тіше в степу. Тому ще їх називають степовими. Вони поділяються на:а)чорноземні, які сформувались у чорноземній зоні, відрізняються низь-ким вмістом ввібраного На в ГПК (<20%), кількістю гумусу від 1 до 5%; б)каштанові, що розповсюджені в сухому степу невеликими пля-мами серед каштанових ґрунтів; профіль, у порівнянні з чорноземни-ми, різко диференційований, кількість гумусу 1-3,5%, переважно хлоридно-сульфатний тип засолення; в) бурі напівпустельні, утворені в напівпустелях серед бурих напівпустельних ґрунтів, містять дуже мало гумусу (<1,5%).

Солонці напівгідроморфні (лугово-степові) формуються на першій та другій надзаплавній терасах, в понижених елементах рельє-фу, де РГВ знаходиться на глибині 3-бм. За географічним фактором вони поділяються на: а) лугово-чорноземні, що зустрічаються в лісо-степовій та степовій зонах невеликими плямами в комплексі з луго-во-чорноземними ґрунтами, відрізняються від солонців чорноземних явними ознаками оглеєння в материнській породі, збільшеним (2-7%) вмістом гумусу; б) лугово-каштанові, сформовані в сухому степу, темніші від солонців каштанових, з ознаками оглеєння в Р; в) луго-во-мерзлотні - утворені в зоні вічної мерзлоти.

Солонці гідроморфні розповсюджені в заплавах рік, в приозер-них, міжбалочних зниженнях, де РГВ <3м: а) чорноземно-лугові утворюються серед чорноземів, у профілі добре виражене оглеєн-ня, особливо в підсолонцевому горизонті та породі, гумусу містять 2-10%; б) каштаново-лугові зустрічаються в сухому степу, на уз-бережжі Сиваша, сильно глеєві; в) мерзлотно-лугові - в зоні вічної мерзлоти; г) лугово-болотні - по периферії боліт, озер, характе-ризуються оторфованим горизонтом або Т і сильним оглеєнням.

За гранскладом ґрунти переважно важкі, спостерігається чітка диференціація: Не збіднений дрібними фракціями, а солонцевий го-ризонт - збагачений. За хімічним складом ґрунт дуже сильно дифе-ренційований за елювіально-ілювіальним типом: надсолонцевий го-ризонт збагачений 8Ю2 і збіднений К203, Са, М§ та іншими елемен-тами, карбонати вимиті в нижню частину 81. Вміст гумусу в солон-цях коливається в широких межах - від 0,5% в напівпустельних до 10% в лугових. Гумусовий профіль елювіально-ілювіальний, Сгк:Сфк < 1 в НЕ-горизонті, нижче гумус гуматний.

Фізико-хімічні властивості солонців настільки оригінальні, що є одними з їх основних діагностичних ознак: у ГПК дуже багато (15-60% від ЄП) ввібраного Na в 81- горизонті, в НЕ- горизонті його мінімум, велика кількість обмінного Мg - до 35% від ЄП; реакція середовища в 81 і нижче лужна, а в надсолонцевому може бути й нейтральною. Фізичні та фізико-механічні властивості солонців дуже погані: в сухому стані вони дуже щільні, тріщинуваті, у вологому сильно набухають, в'язкі, липкі, з низькою водопроникністю, слаб-кою доступністю для рослин ґрунтової вологи.

В сільському господарстві солонці без меліорації використо-вувати неможливо. Головне завдання меліорації - вилучення № із ГПК, при цьому буде нейтралізуватись лужна реакція, проходити гідрофобізація й коагуляція колоїдів і в такий спосіб поліпшувати-муться негативні властивості та режими даних ґрунтів. Меліорація солонців повинна бути комплексною, що включає хімічну, водну ме-ліорації, правильну агротехніку, оскільки один захід ефекту не дає. Хімічна меліорація необхідна для витіснення N8, для чого в ґрунті штучно підвищують кількість елементів, які мають більшу енергію обмінного поглинання, ніж №. Проходить обмінна реакція, а Nа,