7. Система сівозмін та ґрунтозахисного обробітку ґрунту

Раціональна структура посівних площ, науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні — незамінна умова високої куль-тури землеробства. Особливо зростає роль сівозмін під час застосування ґрунтозахисної системи землеробства.

Всі польові сівозміни організуються на першій еколого-технологічній групі, на землях з крутістю схилів 0—3°. Високий рівень потенційної родючості, можливість максимальної меха-нізації всіх виробничих процесів завдяки рівнинним умовам до-зволяють зробити ці сівозміни високо інтенсивними. Інтенсифі-кація обумовлюється програмуванням розширеного відтворення родючості ґрунту, використанням інтенсивних сортів сільсько-господарських культур, захистом рослин, максимальною меха-нізацією всіх виробничих процесів.

Залежно від потреб у продукції рослинництва польові сівозміни можна насичувати різними культурами, але існують і науково обґрунтовані межі, за які не бажано і навіть шкідливо вихо-дити. Ці межі обумовлені тривалістю життя у ґрунті після зби-рання культури специфічних шкідників, збудників хвороб, на-сіння бур'янів.

На полях другої еколого-технологічної групи організовують ґрунтозахисні сівозміни. Значну питому вагу в них становлять багаторічні трави, зернові культури набувають другорядного значення, а просапні цілком виключаються або їх можна вико-ристовувати лише при смуговому розміщенні культур.

Землі третьої еколого-технологічної групи крутістю понад 7° залужуються багаторічними травами і травосумішами та виводять-ся з ріллі. На них організовують сіножаті. Трави культивують про-тягом 4—7 років, після чого здійснюють перезалуження через посів озимої пшениці на зелений корм з підсівом багаторічних трав.

На всіх технологічних групах поля сівозмін повинні вписува-тись у рельєф, тобто довгі сторони полів повинні бути паралель-ними горизонталям або відхилятися від них до допустимих меж.

Ширина полів при їх контурному розміщенні мусить бути рівновеликою, щоб не ускладнювати роботу сільськогосподарсь-ких машин і знарядь. Таку організацію території ще називають контурно-смуговою. Бажано, щоб ширина контурів була крат-ною до ширини захвату основних ґрунтообробних та посівних машин і знарядь.

Ґрунтозахисна безплужна система землеробства спрямована на відтворення порушеної людиною рівноваги у природі. В основі головної ланки цієї системи — лежать принцип мінімізації і відмова від обертання скиби. У період переходу до ґрунтозахисної системи дається взнаки дуже висока потенційна забур'яненість орного шару — засмічення його насінням бур'янів, спричинене тривалим засто-суванням полицевої оранки. У міру звільнення верхнього шару ґрунту від цієї засміченості принцип мінімізації обробітку буде виявлятися все більше і в подальшому забезпечить можливість застосування нульового обробітку ґрунту та біологічного земле-робства. Це сприятиме істотному наближенню культурного Ґрунтоутворення до природного.

Ґрунтозахисні технології безплужного вирощування сільсь-когосподарських культур у перехідний період охоплюють велику кількість технологічних операцій по боротьбі з бур'янами. У мі-ру звільнення від бур’янів технології будуть спрощуватись і здешевлюватись.

Глибина основного обробітку ґрунту істотно впливає на швидкість розкладу гумусу. Отже, природним є прагнення до зменшення глибини обробітку ґрунту, щоб знизити втрати гуму-су. Стаціонарними дослідженнями встановлено, що для чорно-зему типового з його рівноважною щільністю, що є найсприят-ливішою для більшості культурних рослин, глибокий обробіток, навіть плоскорізний, не є бажаним, тому що він підсилює роз-клад гумусу та дифузну втрату води з ґрунту. При систематичному застосуванні безплужного обробітку ґрунту врожайність культур на мілкому обробітку вища, ніж на глибокому. Тому для чорноземів типових мілкий безплужний обробіток є найприйнятнішим. Агрофізичні властивості чорноземів реградованих і чорнозе-мів типових дуже близькі. Для них також рекомендується міл-кий безплужний обробіток ґрунту.

Інші ґрунти лісостепової зони— чорноземи вилуговані та опідзолені, солонцюваті та темно-сірі опідзолені ґрунти — мають менш сприятливі агрофізичні властивості. Для таких ґрунтів рекомендується ґрунтозахисна безплужна різноглибинна система обробітку. Глибина основного обробітку під просапні культури становить 20—22 см, під ранні ярі та зернобобові — 20—22, під озимі — 5—6 см.

Систематичний безплужний мілкий обробіток ґрунту можна застосовувати не лише на чорноземах. Досвід свідчить, що такий обробіток можна застосовувати на Поліссі та в інших регіонах з достатнім і надмірним зволоженням. За відсутності у господарствах плоскорізів, чизелів, глибокорозпушувачів насамперед можна за-стосовувати лише дискові борони та парові культиватори типу КПС-4. У будь-якому випадку результат буде кращим, ніж при по-лицевій оранці, а сам обробіток обійдеться набагато дешевше.

У степовій зоні мілкий безплужний обробіток ґрунту в умо-вах богарного землеробства дає гірші результати, ніж безплуж-ний обробіток на різну глибину. За умов зрошення найефективнішим під усі культури виявився глибокий плоскорізний обробі-ток. Виключенням є озима пшениця, під яку найбільші пере-ваги дає мінімальний (мілкий безплужний) обробіток.

Однією з переваг ґрунтозахисної безплужної системи обро-бітку ґрунту є мобільність технологічних операцій, яка обумов-лена великою шириною захвату та високою продуктивністю ро-боти плоскорізів, дискових і голчастих борін.

Ця мобільність дозволяє виконувати технологічні операції у найоптимальніші терміни, що сприяє збереженню вологи у ґрунті та знищенню бур'янів. Це дуже важливо для закриття во-логи у ґрунті. Дискові борони, плоскорізи або комбіновані аг-регати повинні йти слідом за силосозбиральним чи зернозби-ральним комбайном для того, щоб максимально використати післяжнивну стиглість ґрунту — тоді можна розраховувати на отримання дружних сходів озимини навіть у посушливі роки. Посів у ґрунт, мульчований рослинними рештками, не потребує ранньовесняного боронування для закриття вологи.

Система обробітку ґрунту повинна бути легкозмінною сто-совно умов погоди та вологості ґрунту. Створення дрібногрудкуватого посівного шару при підготовці ґрунту під озиму пшени-цю після непарових попередніх культур досягається плоскорізним обробітком і боронуванням голчастою бороною по зволо-женому ґрунту. На ґрунтах з оптимальною вологістю чи, тим більше, переосушених до вказаного агрегату додається кільчасто-шпоровий або кільчасто-зубчастий каток. На ґрунтах, що запли-вають, післяжнивне розпушення у посуху виконують дисковими боронами.

Під час застосування культиваторів типу КПС-4 не слід на-вішувати за ними зубових