Фактори та умови ґрунтоутворення.

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміються зовнішні по відношенню до грунту компоненти природного середовища, під дією і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні. Фактори ґрунтоутворення – це об’єкти навколишнього середовища (клімат, організми), які безпосередньо діють на материнські породи. Умови ґрунтоутворення – це явища навколишнього середовища, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов (географічне розташування місцевості, рельєф та ін.)Географічне розташування місцевості впливає на інтенсивність ґрунтоутворення через зміну клімату, рельєф – через перерозподіл атмосферних опадів, тепла на поверхні землі, час – через нагромадження кількісних змін факторів. Основоположником вчення про фактори ґрунтоутворення був Докучаєв. В. В. Докучаєв говорив, що грунт є результат сукупної, вельми тісної, вікової взаємодії між водою, повітрям, землею, рослинними і тваринними організмами і віком країни. Він виділив наступні чинники грунтоутворення: материнські породи, рослинний і тваринний мир, клімат, рельєф, вік країни. Ґрунтотворні породи. Материнської, або ґрунтотворною, породою називається верхній шар землі, на якому і з якого утворюється грунт. Механічний, мінералогічний і хімічний склад материнської породи, її фізичні і физико-хімічні властивості обов'язково впливають на склад і властивості грунту. Рослинний і тваринний світ. Найважливішим чинником грунтоутворення є рослинність. Від її характеру залежать кількість і властивості перегною, (гумусу), акумуляція мінеральних речовин в верхніх горизонтах грунту, а також фізичні властивості грунту. Клімат. Клімат - важливий фактор розвитку біологічних і біохімічних процесів. Він зумовлює тип рослинності, темпи утворення та руйнування органічної речовини, склад та інтенсивність діяльності гуртової мікрофлори і фауни. Рельєф. Вплив рельєфу позначається на водному і тепловому режимах грунту. На підвищених елементах рельєфу спостерігається менша вологість грунту, велика глибина залягання грунтових вод. Вік країни. Це поняття визначається періодом, протягом якого йде ґрунтотворний процес. Ґрунтоутворення є одним із стадій розвитку геологічного часу. Абсолютний вік – час від початку формування конкретного грунту до сьогодення – від нуля до мільйонів років. Відносний вік - характеризує ступінь розвитку ґрунтового профілю, швидкість ґрунтоутворення. Залежить від багатьох факторів, напр., від породи. Для визначення віку грунту використовують різні методи: ізотопний, спорово-пилковий. Наймолодші грунти – низьких і високих заплав, над заплавних терас (1-2), порівнюючи з вододільними плато.Діяльність людини. Осушуються болота, зрошуються пустелі, вирубуються ліси або створюються нові лісонасадження - все це робить вплив на грунт. Інтенсивне сільськогосподарське використовування землі, зокрема застосування добрив, вапнування, гіпсування, обробка грунтів, обробіток тих або інших культур, змінює агрономічно важливі властивості грунту.

4 Методологія і методи дослідження грунту.

Методологічною основою даної науки є діалектичний метод пізнання, що розглядає процеси і системи в постійній динаміці, розвитку та взаємозв’язку. Ґрунтознавство як наука використовує два основні методичні принципи:

Історико-географічний – зобов’язує враховувати умови, шляхи утворення і вік тих елементів рельєфу, на яких формуються ті чи інші види гуртів.

Грунтово-геоморфологічних підхід – вивчає хімічні процеси ґрунтоутворення в часі та просторі, відтворюючи картину руху, диференціації й акумуляції продуктів ґрунтоутворення в ландшафтах.

Для вивчення процесів формування, розвитку грунтів, їх складу та властивостей ґрунтознавство використовує досягнення фізики, хімії, фізики й інших наук, а також використовує власні методи, серед яких:

профільний метод, суть якого в тому, що грунт розглядається і вивчається як сукупність взаємозв’язаних генетичних горизонтів;

морфологічний метод – найпростіший, вседоступний і найпопулярніший серед дослідників, він лежить в основі польової діагностики грунтів;

порівняльно-географічний, в основі якого вивчення грунтів, їх властивостей та складу в нерозривному зв’язку з факторами грунтоутворенння;

порівняльно-аналітичний метод передбачає на основі хімічних, фізико-хімічних, фізичних та інших методів аналізу ґрунтових зразків установлення складу та властивостей грунтів;

метод моделювання ґрунтових процесів та режимів (метод ґрунтових монолітів);

широкого розповсюдження останнім часом набули аерокосмічний та радіоізотопний методи.

5. Морфологія ґрунту (забарвлення, структура, гранулометричний склад, складення, новоутворення ґрунту).

Морфологічними елементами грунту є генетичні горизонти, структурні агрегати, новоутворення, включення і пори.

Вертикальна товща будь-якого ґрунту, що називається ґрунтовим розрізом, має свою будову – вона розчленовується на ряд генетично зв’язаних між собою горизонтів. Кожен з них хара-ктеризується сукупністю зовнішніх (морфологічних) ознак. Ці ознаки відображають характер ґрунтоутворюючого процесу, тому різні типи ґрунтів за комплексом зовнішніх ознак можна віднести до того чи іншого типу і відрізнити один від одного. До морфологічних ознак грунту відносять: форма елементів, характер їх меж, потужність гумусових горизонтів, забарвлення, гранулометричний склад, структуру, стан, новоутворення, включення, наявність карбонатів, вид переходів між горизонтами.

Розділ ґрунтознавства, який вивчає морфологічні ознаки грунту, називається морфологією грунтів. Морфологія грунтів – це сконцентроване відображення генезису, історії розвитку грунту. Оскільки грунт постійно знаходиться в процесі розвитку, в ньому постійно проходять зміни, в тому числі й у морфологічних ознаках. Зауважимо, що морфологічні ознаки консервативні і повільно змінюються в часі.

Морфологічна організація грунту складається з 5 рівнів:

Ґрунтовий профіль – вертикальна послідовність горизонтів.

Грунтові горизонти – шари, на які диференціюється вихідна материнська гірська порода (грунтотворча порода) у процесі педогенезу.

Морфони –це внутрішньогоризонтні морфологічні елементи, відокремлені тріщинами або натічними патьоками верхнього матеріалу, який складається зі структурних відокремлень. Крім того, в ролі виступають включення і новоутворення.

Грунтові агрегати – педи, структурні відокремлення, на які грунт розпадається в межах генетичних горизонтів або їх морфонів.

Мікробудова – дослідник у роботі має справу з грунтом у непорушеному стані.

Будова грунту – специфічне для кожного ґрунтового типу сполучення генетичних горизонтів, які складають ґрунтовий профіль.

Складення грунту – фізичний стан гуртового матеріалу, який зумовлює взаємне розміщення та співвідношення в просторі твердих частинок.

Структурність грунту – здатність його розпадатися у природному