Вбирна здатність ґрунту.

На грунтові колоїди припадає основна частка поглинальної здатності грунту, однак помітна роль у поглинанні належить і перед колоїдній фракції (частинки від 0,2 до 1 мкм).

Сукупність високодисперсних мінеральних, органічних і органо-мінеральних частинок твердої фази грунту, здатних поглинати, утримувати і обмінювати молекули, іони, різні речовини та сполуки називається, за К.К. Гедройцем, грунтово-поглинальним комплексом (ГПК). Тобто, це сукупність ґрунтових колоїдів, мулуватих часточок і частково часточок дрібного пилу разом з увібраними іонами Гедройц назвав ґрунтовим вбирним комплексом.

Поглинальною здатністю грунту називається здатність поглинати і утримувати різні речовини при контакті із зовнішнім середовищем (іони – з розчинів, молекули водяних парів і газів – з повітря ).

У явищі поглинання провідну роль відіграють колоїдні частинки, оскільки вони мають найбільш розвинену питому поверхню порівняно з іншими грунтовими елементарними частинками. На поверхні колоїдних частинок, завдяки наявності на ній вільної енергії, відбуваються різноманітні фізичні і хімічні явища, що виявляються в поглинальній здатності грунту.

Поглинальна здатність грунту в цілому залежить від ступеня дисперсності – чим більше в грунті високодисперсних частинок (мулу, глини, колоїдів, гумусу), тим більша їх поглинальна здатність.

Явища поглинання в грунті мають велике значення для:

формування властивостей грунту.

формування поживного режиму грунту, тому що явища поглинання активно впливають на концентрацію грунтових розчинів.

У відповідності з ученням К.К. Гедройца, розрізняють такі види поглинання:

Механічне – грунт затримує частинки, діаметр яких більший, ніж діаметр пор грунту. Цей вид поглинання базується на пористості грунту, залежить від гранулометричного складу, структурності, капілярності грунту.

Фізичне – поглинання грунтом цілих молекул речовин. Причина фізичного поглинання – сили притягання на поверхні твердого тіла, тому чим дисперсніший грунт, тим більша його поглинальна здатність. Вона відіграє важливу роль у поглинанні грунтом водяної пари, газів – NH3, CO2, O2, N2 (сорбовані молекули не входять до складу твердих частинок, а лише концентруються біля її поверхні).

Хімічне поглинання грунтом іонів завдяки утворенню високо розчинних хімічних сполук і випадання їх в осад.

Біологічне поглинання – засвоєння рослинами і мікроорганізмами з грунту елементів живлення.

Фізико-хімічне (обмінне) поглинання – відбувається за допомогою так званого грунтового поглинального комплексу (ГПК).

Обмінне поглинання відіграє велику роль у формуванні властивостей грунту, а в практиці – в хімічній меліорації грунтів (вапнування, гіпсування тощо). Колоїди через фізичні властивості генетичних горизонтів визначають водний і повітряний режими грунтів. Від складу колоїдів та їх властивостей залежить рівень активності мікроорганізмів, а також умови росту і розвитку сільськогосподарських рослин.

Реакція ґрунту (поняття про реакцію, кислотність, лужність).

Реакція грунту зумовлена наявністю і співвідношенням у грунтовому розчині водневих (Н+) і гідроксильних (ОН-) іонів. Її можна виразити через рН-показник, який є від’ємним логарифмом активності іонів водню у розчині.

Реакція ґрунтового розчину є важливим фактором властивостей ґрунтів. Кислотність і лужність водного розчину визначається іонами Н+ і ОН-.

Реакція грунту залежить від дії ряду факторів: хімічного і мінералогічного складу мінеральної частини грунту, наявності вільних солей, вмісту і якості органічної речовини, складу ґрунтового повітря, вологості, життєдіяльності організмів. Найважливішим регулятором реакції грунту є солі, які знаходяться в ньому. Солі бувають нейтральними, кислими і лужними.

Під кислотністю грунту розуміють його властивість підкислити ґрунтовий розчин наявними в грунті кислотами та обмінно-поглинутими катіонами водню і алюмінію, здатними при заміщенні в ГПК утворювати гідролітично-кислі солі.

Виділяють актуальну (активну) і потенційну кислотність гурту в залежності від того, при якій взаємодії вона проявляється і вимірюється.

Кислотність ґрунтового розчину називають актуальною. Актуальна кислотність грунту зумовлена наявністю іонів водню (протонів) у грунтовому розчині.

Ґрунти ще мають потенціальну кислотність, яка обумовлена Н-іонами, які знаходяться у вбирному стані на поверхні ґрунтових колоїдів. Потенціальною кислотністю грунту називають здатність його твердої фази при обмінних реакціях виділяти в ґрунтовий розчин катіони Н+ і Al3+.

Іншою важливою характеристикою реакції ґрунтового середовища є лужність, її наявність створює несприятливі властивості грунту, що призводить до пригнічення рослин і мікроорганізмів, погіршення агрофізичних властивостей грунту.

Визначальним моментом у створенні лужної реакції є присутність у гнуті гідролітично лужних солей слабких кислот і сильних основ: карбонатів натрію і калію, гідрокарбонатів нтрію і калію, карбонатів кальцію і магнію, гідрокарбонатів кальцію і магнію. Так само ведуть себе гумати і фульвати лужних металів.

Розрізняють актуальну (активну) та потенційну лужності груну.

Актуальна лужність зумовлена наявністю в гідролітичному розчині гідролітично лужних солей (Na2CO3, NaHCO3 та ін), які при дисоціації утворюють в основному іони ОН-.

Потенціальна лужність дає уяву про сумарний вміст лугів у грунтовому розчині і ГПК. Потенціальна лужність виявляється у грунтів, що містять увібраний натрій.

Надлишкову лужність ліквідовують внесенням мінеральних добрив, гною і гіпсу.

Буферність грунту –це його здатність протидіяти зміні реакцій ґрунтового розчину. Чим більша буферність грунту, тим важче змінити його реакцію в кислий або лужний бік. Буферність грунту залежить від його гранулометричного складу. Високу буферність мають важкі високогумусовані грунти. На буферність впливає кількісний і якісний склад обмінних катіонів грунту, величини ємкості катіонного обміну.

рН | Рівні кислотності або лужності | Грунти

Менше 4,5 | Сильно кисла | Болотні, болотно-підзолисті, підзолисті, червоноземи, буроземи

4,6-5 | Кисла | Підзолисті, дерново-підзолисті, червоноземи, буроземи, буроземно-підзолисті

5,1-5,5 | Слабо кисла | Ті ж самі

5,6-6,0 | Близька до нейтральної | Сірі лісові, окультурені дерново-підзолисті і червоноземи

6,1-7,1 | Нейтральна | Сірі лісові, чорноземи

7,2-7,5 | Слабко лужна | Чорноземи південні, каштанові, сіроземи

7,6-8,5 | Лужна | Солонці, солончаки

Більше 8,5 | Сильно лужна | Содові солонці, солончаки

Буферна здатність є одним із елементів родючості грунтів. Вона дає змогу