Водні властивості і водний режим ґрунту.

Вода зумовлює розвиток усіх життєвих процесів у грунті, визначає інтенсивність, спрямованість і динаміку процесів вивітрювання та ґрунтоутворення (гідроліз, гідратація, новоутворення мінералів, гумусоутворення та ін.) з ґрунтовою вологою пов’язані процеси виносу, переміщення та акумуляції речовин і енергетичного матеріалу і, як наслідок, формування генетичних горизонтів і профілю грунту в цілому ґрунтова волога виступає як терморегулятор, впливаючи на тепловий баланс і режим грунту. Від вмісту вологи в грунті залежить його щільність, липкість і фізична стиглість – здатність до кришіння й утворення агрегатів. З поверхневим стоком води пов'язаний розвиток ерозійних процесів, із внутрішньогрунтовим рухом – вилуговування речовин, лесиваж, осолодіння. Запаси вологи в грунті визначають рівень його ефективної родючості, оскільки саме ґрунтова волога – основне джерело води для рослин.

Ґрунтовий розчин – це вода разом з розчиненими в ній речовинами.

Форми води в грунтів, їх доступність рослинам.

Ґрунтова волога залежно від характеру зв’язку між молекулами води, твердою та газоподібною фазою грунту характеризується різною рухливістю і неоднаковими властивостями.

За фізичним станом розрізняють: тверду, рідку та пароподібну; за характером зв’язку з твердою фазою грунту та ступенем рухливості – шість форм: хімічно зв’язану, тверду, пароподібну, фізично міцнозв'язану та пухкозв'язану, вільну.

Хімічно зв’язана вода – це вода у вигляді гідроксильної групи ОН- або молекул, що входять до складу твердої фази гурту.

Тверда вода (лід) – потенційне джерело рідкої та пароподібної воли, в яку лід переходить внаслідок танення і випаровування.

Пароподібна вода – знаходиться в грунтовому повітрі у вигляді водяної пари, насичуючи його нерідко до 100%.

Фізично в’язана вода – утримується у вигляді молекул на поверхні тонко дисперсних часточок грунту завдяки силам сорбції.

Вільна вода – вода, яка знаходиться у грунті поза дією сил гравітації з боку грунтових часточок. У грунтах перебуває в капілярній і гравітаційній формах.

Капілярна вода утримується в грунті в порах малого діаметра – капілярах, капілярними (або менісковими) силами.

Водні властивості грунту.

До найважливіших водних властивостей відносять водопроникність, водоутримуючу здатність та вологоємність грунту.

Водоутримуюча здатність – властивість грунту поглинати й утримувати воду в своєму профілі, протидіючи стіканню її під дією сили тяжіння. Основними силами, що утримують воду в грунті, є сорбційні та капілярну. Кількісно водоутримуючу здатність характеризує вологоємність.

Вологоємність – властивість ґрунту затримувати ту чи іншу кількість води або кількість води, яку ґрунт може утримувати в собі.

Водопроникність – здатність ґрунту всмоктувати і пропускати через себе воду, яка надходить із поверхні.

Водопідіймальна здатність ґрунту – це властивість грунту викликати підняття вміщеної в них води, зумовлюється капілярним підняттям води.

Водний режим грунту.

Водний режим грунту – це сукупність явищ надходження води в грунт, її переміщення, збереження, зміни фізичного стану і витрачання з грунту.

Прибуткові джерела балансу: запаси вологи в грунті на початку спостереження, сума опадів за увесь період спостереження, кількість води, яка надійшла із ґрунтових вод, із водяних парів, в результаті поверхневого притоку води, від бокового притоку вод.

Видаткові джерела балансу – кількість води, яка випарувалась із поверхні грунту за увесь період спостережень, яка втратилась на транспірацію, яка інфільтрувалась у глибинні горизонти грунту, яка втратила у результаті поверхневого стоку, яка втратилась із боковим внутрішньогрунтовим стоком, запас вологи в кінці періоду спостереження.

Водний режим формується під впливом клімату, рельєфу, водно-фізичних властивостей грунтів і материнських порід, умов водного живлення та господарської діяльності людини. Г.М. Висоцький на основі значень коефіцієнта зволоження виділив чотири типи водного режиму: промивний, періодично промивний, непромивний, випітний (при близькому заляганні до поверхні залягання ґрунтових вод). До цих чотирьох типів О.А. Роде додав ще два – мерзлотний та іригацій. Останнім часом виділяються 14 типів водного режиму (В.А, Ковда, Б.Г. Розанов).

Мерзлотний – наявність шару багаторічної мерзлоти, що не дає змогу просочуватись вниз (інфільтрація) гравітаційній воді;

Промивний – грунти мають надлишок води (грунти лісових зон тайги, вологих субтропіків і тропічних лісів, помірних широколистяних лісів). Перевищення інфільтрації води над випаровуванням її в атмосферу.

Періодично промивний режим – річна сума опадів приблизно дорівнює річному випаровуванню. Характерно для Лісостепу з вилугуваними і типовими чорноземами.

Непромивний – властивий зонам, де середня річна сума опадів менша від середньорічного випаровування (Степ, Посушлива Савана). Випаровування та інфільтрація вологи в товщі грунту однакові.

Випітний – має місце в грунтах азидного клімату, але в умовах близького залягання ґрунтових вод до поверхні. Випаровування переважає над інфільтрацією. Формуються лучні солончаки і солончакові грунти.

Іригаційний – характериний для штучно зрошуваних територій. Річний водний режим при зрошенні нестабільний і може змінюватися з часом на промивний, непромивний і навіть випітний і навіть випітний залежно від виду, інтенсивності та строків зрошення.

Регулювання водного режиму ґрунтується на врахуванні грунтово-кліматичних умов території і біологічних особливостей вирощуваних культур.

Водний режим грунтів регулюють за допомогою комплексу заходів, спрямованих на створення оптимального забезпечення рослин вологою.

Підвищити загальний запас ґрунтової вологи можна затриманням снігу, зменшенням поверхневого стоку талих та дощових вод. У нагромадженні ґрунтової вологи велике значення мають полезахисні лісосмуги. весняне боронування грунту, або закриття вологи, дає змогу значно зменшити втрати водив наслідок фізичного випаровування.

Повітряні властивості та повітряний режим ґрунту.

Ґрунтове повітря – один з факторів життя рослин. Кисень необхідний для проростання насіння, дихання коренів рослин і ґрунтових мікроорганізмів. Він бере участь у реакціях окиснення мінеральних і органічних сполук. При нестачі кисню послаблюються дихання, обмін речовин, а при його відсутності розвиток рослин припиняється. Побічний вплив нестачі кисню в грунті