Техногенно-порушені ґрунти, види та їх характеристика.

Розвиток промисловості і будівельних робіт спричинює руйнацію грунтів у дедалі більших масштабах, призводячи до екоцид них змін довкілля та утворення техногенних ландшафтів. Особливо катастрофічно порушується грунтовий покрив у разі відкритого видобутку руд, сланців, торфу, вугілля, фосфоритів, будівельних матеріалів та інших корисних копалин. Значне порушення грунтів спричинює також будівництво автобанів, каналів та інших споруд. Майже всі порушені землі стають безплідними, а ландшафти набувають пустельного вигляду. Деякі з них з часом само заростають, але більшість порушених земель без допомоги людини стають занедбаними. Нині в Україні площа порушених земель досягла 165 тис. га, а їх відновлення затримується десятки років, тоді як у Німеччині це здійснюється синхронно з видобутком копалин. Тому проблема техногенного пресу на грунтовий покрив у перспективі буде ще більш актуальною.

Техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.

Порушенням земель вважають екоцидно-деградаційний процес, що супроводить видобуток корисних копалин, проведення геологорозвідувальних, дослідницьких,будівельних робіт, призводячи до порушення грунтового покриву, гідрологічного режиму ландшафтів, формування техногенного рельєфу та інших еконебезпечних змін природного стану земель.

Найбільш поширеними порушеннями природних комплексів є утворення кар’єрів, траншей, провалів, карстових колодязів, накопичення відвалів, териконів, виникнення дамб, хвостосховищ, золо- та шламонакопичувачів.

Порушеними називають землі, які внаслідок виробничої діяльності людини втратили свою господарську цінність або стали джерелом негативної дії на навколишнє середовище у зв’язку зі змінами ґрунтового і рослинного покривів, гідрологічного режиму й утворенням техногенного рельєфу.

Рекультивовані землі – це колишні продуктивні землі, на яких відновлено біопродуктивність, господарську цінність і поліпшено порівняно з кар’єрами екологічні умови. Грунти таких рекультивованих земель мають біотехногене походження і чітко відрізняються за морфо генетичними ознаками свого «профілю» від природних грунтів. Вони отримали назву «техногенні або рекультивовані грунти».

За будовою профілю техногенних грунтів виділяють типи:

Техноземи - ґрунти, створювані людиною в процесі рекультивації тих чи інших об'єктів господарського освоєння ділянок землі.

Літоземи – грунти, профіль яких складається з органогенного або гумусного горизонту різної природи, який формується дрібно землистою або щебенисто-дрібноземлистою фракцією.

Хемоземи – це промислові відходи.

Хемогенне забруднення повністю пов’язане з антропогенним накопиченням у грунтах шкідливих для біоти речовин, які знижують біопродуктивність рослин та інших культивованих в агросфері організмів, різко погіршуючи при цьому їх технологічну, поживну та гігієнічно-санітарну якість.

Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких безпосередньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в 1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p. та 7,9 в 1993 p.

Рекультивація земель – комплекс інженерно-технічних, меліоративних, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на відновлення продуктивних сільськогосподарських угідь, лісів, водойм, зон відпочинку, а також для житлового і промислового будівництва.

Об’єктами рекультивації є виїмки кар’єрів, виробки торфу, відвали порід шахт і кар’єрів, площадки бурових свердловин тощо.

Роботи по рекультивації земель виконуються послідовно в два етапи:

Технічна рекультивація – підготовка земель для наступного цільового використання в народному (сільському) господарстві, відновлення родючого шару, вирівнювання поверхні, видалення шкідливих для рослин речовин, будівництво меліоративних та інших споруд.

Біологічна рекультивація – проведення робіт із відновлення родючості земель, які включають комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів, спрямованих на відновлення флори і фауни, господарської продуктивності порушених земель.

Біологічна рекультивація є сільськогосподарська і лісова.

Сільськогосподарська рекультивація - це система агробіологічних і технологічних заходів, спрямованих на відновлення родючості порушених земель до стану, придатного для сільськогосподарського виробництва

Лісову рекультивацію проводять шляхом посадки дерев і кущів на порушених землях для створення лісів різного призначення та різної цінності.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт:

1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сільськогосподарських насаджень;

2) лісове використання, включаючи створення лісів промислового та цільового призначення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження);

3) водогосподарське використання (створення водоймищ різноманітного призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування тощо);

4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо);

5) використання під житлове та промислове будівництво;

6) віднесення цих земель у держзапас тощо.

На території міст ґрунти піддаються забрудненню, яке можна розділити на механічне, хімічне і біологічне.

Механічне забруднення полягає в засміченні ґрунтів великоуламковим матеріалом у виді будівельного сміття, битого скла, кераміки й інших інертних відходів. Це впливає на механічні властивості ґрунтів.

Хімічне забруднення ґрунтів зв'язане з проникненням у них речовин, що змінюють природну концентрацію хімічних елементів до рівня, що перевищує норму, наслідком чого є зміна фізико-хімічних властивостей ґрунтів. Цей вид їхнього забруднення є найбільш розповсюдженим, довгостроковим і небезпечним.

Біологічне забруднення зв'язане з привнесенням у ґрунтове середовище і розмноженням у ньому небезпечних для людини організмів. Бактеріологічні, гельмінтологічні й ентомологічні показники стану ґрунтів міських територій визначають рівень їхньої епідеміологічної небезпеки. Ці види забруднення підлягають контролю насамперед на території селітебних і рекреаційних зон.

Меліорація ґрунтів, види меліорації, та їх характеристика.

Збільшення вмісту гумусу значно підвищує ефективність мінеральних добрив, знижує їхню побічну негативну дію, сприяє закріпленню їхніх надлишків і нейтралізує шкідливі домішки.

Для постійного невпинного підвищення врожайності ґрунтів необхідно здійснити ряд меліоративних заходів.

Меліорація – це корінне поліпшення угідь