Ґрунти українського Полісся та їх характеристика

Характерною особливістю для Полісся є перевищення суми опадів за рік над кількістю випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних грунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання грунтових вод.

Своєрідними природними комплексами є озера. Їхній режим і властивості визначаються переважно походженням. На Поліссі є долинні, карстові та льодовикові озера, особливо численні у Волинському Поліссі.

У зоні Полісся поширена переважно лісова і болотна рослинність. Під покривом лісу трав'яниста рос-линність розвивалась слабко і суттєвого впливу на грунтоутворення не мала. У цій зоні навіть у наш час близько 50% земель надмірно зволоженні, а ліси займають до 30% території. Грунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіща-ними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових.

Вирубка лісів і розорювання значних територій, поряд з осушенням заболочених грунтів, змінили умови та напрям грунтоутворення. Низхідні потоки грунтової вологи під лісом змінились висхідними, особливо влітку. Це зумовило зниження рівня грунтових вод, збільшення надходження в грунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу грунтотворення.

У створенні ґрунтового покриву Полісся беруть участь три типи ґрунтоутворення: підзолистий, дерновий і болотний. Їх розвиток відбувається під впливом відповідних рослинних формацій: дерев’янистої, трав’янистої, лучної і болотистої.

Основним процесом ґрунтоутворення в зоні є один із різновидів елювіального – підзолистий. Його суть полягає у руйнуванні у верхній частині профілю первиних і вторинних мінералів за рахунок їх кислотного гідролізу та у виносу продуктів руйнування в нижні горизонти. В найтиповішому вигляді підзолистий процес проходить під хвойним лісом із моховим покривом і при короткочасному перезволоженні.

Найбільш поширеними на Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті грунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під пологом хвойних і мішаних лісів з трав'янистою рослинністю на водно-льодовикових, моренних, лесовидних та алювіальних відкладах, що сприяло формуванню таких грунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального.

У результаті підзолистого процесу під лісовою підстилою утворюється підзолистий (елювіальний) горизонт із такими основними ознаками: колір світло-сірий або білятий, збіднений на поживні речовини, мулисті частинки, R2O3, має кислу реакцію, сильну не насиченість основами, безструктурний або пластинчасто-листуватий.

Частина речовин закріплюється нижче елювіального горизонту, утворюючи ілювіальний (І) горизонт. Ілювіальний горизонт збагачений мулистими частинкамит, R2O3, Fe-Mn- конкреціями, органо-мінеральними сполуками у вигляді лакування на гранях структурних відмін, на пісках утворюються ортозандри. В І-горизонті синтезуються вторинні мінерали, він ущільнюється. Багато речовин вимиваються за межі профілю.

Поряд із опідзоленням в утворенні опідзолених грунтів бере участь лесиваж.

Склад і властивості дерново-підзолистих грунтів пов’язані із ступенем розвитку підзолистого процесу ґрунтоутворення. Дерново-підзолисті грунти Полісся мають переважно легкий гранулометричний склад: це піщані, глинисто-піщані та супіщані грунти, у яких кількість мулуватих частинок відповідно становить 2%, 2-5, 5-15%. Вміст гумусу в орному шарі цих грунтів досить низький і коливається в ме-жах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк:Сфк= 0,7-0,9). Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/10 г грунту), СНО<75%, типовий склад обмінних катіонів: Са2+, Mg2+, Н+. Бідні на азот і фосфор. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), мало запасають вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання і містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція грунтового розчину в них кисла - рН сольове 4,2-5,2.

Дерново-підзолисті глейові грунти – підтип у групі дерево-підзолистих грунтів – зберігають ознаки дерном-підзолистих грунтів та мають чітко виражене оглеєння й оторфовану дернину: H(t)+HTgl+Egl+Igl+PGl. Розташовані окремими масивами та плямами на слабо дренованих вододілах або пониженнях із слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як прави-ло, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію грунтового розчину.

Види виділяються за ступенем розвитку підзолистого процесу: слабопідзолисті – Е-горизонт являє собою окремі білясті плями або суцільний потужністю до 3 см; середньопідзолисті – Е менший за потужністю від Не; сильно підзолисті – Е більший від Не. За ступенем гумусованості дерново-підзолисті грунти на рівні виду бувають: мало гумусні (<3% гумусу у верхньому горизонті), середньо гумусні (3-5%), високо гумусні (>5%).

Будова профілю дерново-підзолистих грунтів.

Індекс | Морфологічний опис

Но | Лісова підстилка різної товщини (0-3 см), на орних землях цього горизонту немає

НЕ | Гумусово-елювіальний горизонт (6-18-20 см). Сірий, супіщаний, слабко-структурний. У ньому зосереджений основний запас гумусу.

Е | Елювіальний горизонт (21-40 см), ясно-забарвлений від великої кількості кремянки. Це горизонт, у якому найбільш виражений підзолистий горизонт. Добре промитий і збіднілий на поживні речовини. Переважно безструктурний

І | Ілювіальний горизонт (41-120 см) має добре виражені скупчення колоїдних речовин; гідратів, оксидів заліза та алюмінію, гумусових речовин та інших сполук. Усі ці речовини надають горизонту строкатості: на загальному червонувато-бурому фоні трапляються прошарки грубозернистого світло забарвленого (відмитого від плівок заліза) піску. Горизонт ущільнений, іноді не пропускає навіть води.

Р | Ґрунтотворна порода різного походження та потужності (121-200 см). При постійному або тимчасовому надмірному зволоженні є ознаки повного або часткового оглеєєння у вигляді сизих і іржавих плям та розводів.

Дернові грунти – результат прояву дернового процесу.

Дерновий – це процес, що відбувається під впливом трав’яної рослинності й приводить до формування грунтів із добре розвиненим гумусовим горизонтом.

Суть його полягає в накопиченні гумус, поживних речовин і створенні