Причинами цього елементарного ґрунтового процесу є:

інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав’янистою рослинністю;

значна частка коренів від усієї фітомаси (65-95%) – найважливішого джерела гумусу;

значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук.

Інтенсивність дернового процесу ґрунтоутворення та його результативність залежить від ряду факторів. Перший із них – продуктивність трав’яних рослин. Другий фактор – комплекс зовнішніх умов (умови аерації грунту, характер ґрунтотворної породи).

Загальноприйнято до дернових відносити автоморфні грунти з профілем типу Н+Р, потужним гумусова ним горизонтом (>10 см), виключаючи такі грунти на сучасних алювіальних, вулканічних, кріогенних породах і злиті.

Особливостями умов утворення цих грунтів є: характер рослинності (трав’яна лугова або лісова з добре розвиненим трав’яним покривом за умови карбонатності материнської породи чи близького залягання жорстких ґрунтових вод); ґрунтотворні породи (переважно карбонатні – елювій вапняку, мергелю, доломіту, але можуть бути й без карбонатні будь-якого генезису, рідко – леси чи лесоподібні суглинки).

Головні діагностичні властивості дернових грунтів – наявність добре вираженого Н-горизонту, грудкувато-зернистої структури; відсутність або дуже слабкий розвиток будь-яких інших генетичних горизонтів (типу Е, І), високий вміст гумусу (3-15%), висока ємність поглинання (ЄП), близька до нейтральної реакція середовища.

Типова будова профілю дернового грунту така: Но – підстилка, або дернина; Н – гумусовий, сірий чи темно-сірий, грудкувато-зернистий, пухкий; НР – перехідний, світліший за попередній; Р – материнська порода різного генезису.

Відрізняються від дерново-підзолистих укороченим (30-40 см) профілем, верхнім темним гумусовим горизонтом, який змінюється пе-рехідним, світлішим за кольором, їх карбонатні відміни добре гумусовані (2-4%), насичені основами, міцну грудочкувату структуру, але містять мало доступного фосфору. Серед грунтів Полісся їм належить найвища природна родючість, якщо вони достатньо потужні (>30 см).

Лучні грунти – утворилися на понижених елементах рельєфу в заплавах рік. Від дернових вони відрізняються глибшим гумусова ним профілем (до 70 см) і дещо більшим вмістом гумусу (до 5%). Ґрунтотворними породами є алювіальні, делювіальні та льодовикові відклади. У зв’язку з неглибоким заляганням підгрунтових вод нижня частина профілю лучних грунтів оглеєна. Частка у загальній площі орних земель зони становить 2%.

Будова профілю лучного грунту: гумусовий дернин ний горизонт (Hd), гумусовий (Н), перехідний (НР), нижній перехідний оглеєний (Phgl), оглеєна ґрунтотворна порода (Pgl). Гумусовий дернин ний горизонт, як правило, добре оструктурений. При формуванні лучного грунту на карбонатних делювіальних відкладах профіль може бути окарбоначений.

Болотні грунти формуються в умовах надмірного зволоження, під впливом болотного процесу ґрунтоутворення, характерною ознакою є оглеєння і торфоутворення. Останнє пов’язано з тим, що на заболочених територіях в умовах достатньої кількості вологи внаслідок значного приросту різних трав відбувається нагромадження великої маси органічних речовин. Надмірне зволоження грунту перешкоджає вільному доступу повітря в грунт, що сприяє розвитку анаеробних процесів при розкладанні органічної маси. Уся ця органічна маса не встигає розкладатися мікроорганізмами, з року в рік її нагромаджується все більше і більше у вигляді торфу. Цей тип ґрунтоутворення зумовлюється різним розвитком болотного процесу. Для кожної фази характерні свої рослинні формації, які змінюють одна одну залежно від умов життєдіяльності рослин та наявності анаеробних мікроорганізмів.

Болотні грунти залежно від походження, ботанічного складу рослин болота, з яких утворюється торф, рельєфу місцевості та інших ознак поділяють на три основних типи: низинні (осоково-очеретяні, зелено мохові, вільхові), перехідні (осоково-сфагнові і гіпнові), верхові (сфагнові із сосною, пухівково-сфагнові, багрово-сфагнові болота).

За ступенем розвитку торф’яного (органогенного) горизонтурозрізянють такі види: мулувато-глейові, торфянисто-глейові, торфяно-глейові і торф’яники. Розрізняють також болотні грунти на піщаних і супіщаних, суглинистих і глинистих породах, лучних мергелях і вапняках. На Поліссі поширені торф’яники низинні. Перехідні і верхові торф’яники зустрічаються дуже рідко (всього 5% від площі всіх болотних грунтів).

Торф’яники бувають середньо- і середньо розкладені. У профілі торф’яного грунту залежно від ступеня розкладання і ботанічного складу виділяють шари Т1., Т2, Т3 і т.д., а в сильно розкладених і гумуіфікованих – Т1Н, Т2Н і т.д. Добре розкладений торф – це темна землиста аморфна маса, що складається з перегнійних речовин і рослинного матеріалу, що втратив клітинну будову.

Грунти низинних боліт можуть мати слабо кислу, нейтральну і лужну реакцію ґрунтового розчину (рН= 5-8). Вони мають високу ємність поглинання, відносно високу насиченість кальцієм і магнієм, містять значні запаси азоту, дещо менше фосфору при невеликій кількості калію. Сполуки кальцію і магнію переважають над сполуками заліза та алюмінію.

Торф’яні грунти за основними властивостями відрізняються від мінеральних грунтів. Щільність складення їх у 2,5-10 разів менша, ніж мінеральних., у них значно більше продуктивної вологи, незважаючи на велику кількість недоступної вологи.

Як і а будовою профілю, так і за властивостями болотні органогенні грунти різко відрізняються від мінеральних (і болотних, і автоморфних). Головна відмінність, що визначає всі властивості, - переважання в складі їхньої твердої фази органічної речовини у вигляді торфу (до 95%). А торф, як органічна маса, має специфічні властивості, що надає оригінальності торф’яним грунтам. Для органічної маси характерний високий ступінь дисперсності, що є причиною великої питомої поверхні твердої фази, а звідси – високої вологоємності, великої ЄП ( до 120-140 мг-екв/100 г торфу).

У зв’язку з переважанням органічної маси в складі твердої маси в складі твердої фази, болотні органогенні грунти характеризуються малим вмістом мінеральних речовин, особливо важливих з агрохімічної точки зору фосфору та калію. Азоту в