торф’яних грунтах, на відміну від мінеральних, багато, але він знаходиться в недоступній органічній формі. Хоча органічної речовини достатньо, гумусу в її складі відносно мало – максимум 20-30%, в його складі переважають фульвокислоти. У зв’язку з високою вологоємністю і порівняно низькою вологопровідністю, природна вологість цих грунтів складає 85-95% від об’єму. Невелика теплопровідність і значна теплоємність органічної речовини роблять ці грунти «холодними», вони швидко замерзають, повільно розмерзаються, для них характерні часті заморозки.
На Поліссі, крім названих вище грунтів, трапляються і лісові, опідзолені грунти: темно-сірі і чорноземи опідзолені. Вони утворилися там, де ґрунтовою породою є лем.
Багато грунтів зони мають легкий гранулометричний склад, що зумовлює низьку ємність поглинання та збіднення поживними речовинами, низьку вологоємність і високу водопроникність, несприятливий водно-повітряний режим впродовж вегетаційного періоду, інтенсивне вилуговування речовин за межі профілю, високий ступінь аерації та мінералізації органічної речовини, несприятливий структурний стан. Своєрідні властивості легких грунтів зумовлюють специфіку їх сільськогосподарського використання та окультурювання, які повинні бути спрямовані перш за все на збагачення орного шару поживними речовинами, оптимізацію водно-повітряного режиму та реакції середовища. Стійкий розвиток акумулятивних процесів у грунтах повинен постійно підтримуватися виробничою діяльністю людини при недотриманні цієї умови посилюється розвиток підзолистого процесу, наслідком якого є швидке погіршення показників, що визначають рівень родючості (окультуреності) грунту.
Одним із способів окультурення піщаних грунтів є створення прошарків у грунті з глини, торфу, гною, пошарове заорювання сидератів.
Дефляція піщаних грунтів призводить до втрати ними гумусованого шару. Щоб цьому запобігти необхідно розширити посіви багаторічних трав, зберегти невеликі розміри полів, оточених лісовими насадженнями, що сприяє також накопиченню в грунті гумусу, азоту, ліофільних елементів.
Для дерново-підзолистих грунтів характерна невелика потужність гумусово-елювіального горизонту та наявність збідненого поживними речовинами елювіального горизонту з кислою реакцією середовища та щільного, збагаченого мулом, поживним речовинами й півтора оксидами ілювіального горизонту. Тому велике значення має збільшення потужності орного горизонту за рахунок приорювання підзолистого горизонту. Використовується також ярусна оранка, в результаті якої перемішуються або міняються місцями елювіальний та частина ілювіального горизонту без виносу їх на поверхню. В будь-якому випадку поглиблення орного шару повинно проводитись у системі зяблевого обробітку грунту й супроводжуватися внесенням органічних, мінеральних добрив і періодичним вапнуванням.