Ґрунти Лісостепу.
Лісостепова зона охоплює площу 202 тис. км2, що складає 34% території України. Вона охоплює Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Полтавську і Харківську області, південну половину Львівської, Волинської, Житомирської, Київської, Чернігівської, велику частину Сумської, північні частини Одеської і Кіровоградської, а також частково Івано-Франківську і Чернівецьку області. Площа Лісостепу становить 40,1% сільськогосподарських угідь.
Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі — частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини. Для чорноземної зони характерна рівнинність рельєфу.
Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином дібро-ви. Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу.
Клімат характеризується меншою кількістю опадів (450-550 мм) і вищою середньорічною температурою повітря.
Переважаючі ґрунтотворні породи лісостепової зони – леси, лесовидні глини і суглинки, а також продукти переробки корінних порід. Подекуди ґрунтоутворення іде безпосередньо на масивно-кристалічних породах. Чорноземи можуть утворитися на найрізноманітніших материнських породах. Головною особливістю є карбонатність, сприятливі фізичні і фізико-хімічні властивості, що в багатьох випадках визначає агрономічно цінні властивості ґрунтів зони. Кальцій лесів сприяє закріпленню в грунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура грунту).
Ґрунтовий покрив цієї зони досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси ґрунтоутворення. Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах — лучні, дернові та болотні ґрунти. У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти.
Чорноземи
Чорноземи – це багаті темнозабарвлені гуманним гумусом грунти, насичені основами, із зернистою або грудкуватою структурою, що не мають ознак сучасного перезволоження і сформувались під багаторічною трав’яною рослинністю в континентальному суббореальному поясі.
Чорноземи — найродючіші ґрунти в Україні. Вони характеризуються диференціацією профілю (через відсутність розподілу колоїдів, як це спостерігається в підзолистих ґрунтах), сприятливою для розвитку рослин слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом поживних речовин. Ґрунтотворні породи переважно леси та лесовидні суглинки.
Сучасний погляд у найбільш узагальненому вигляді фіксує проходження при чорноземоутворенні таких найголовніших процесів: дернового (акумуляція гумусу, поживних речовин та утворення агрономічно цінної водостійкої структур) і міграції гідрокарбонату кальцію в профілі (забезпечує високий ступінь насиченості колоїдів кальцієм, формування гуматно-кальцієвого гумусу, нейтральну та слабколужну реакцію середовища).
Бу-дова профілю чорнозему в найтиповішому вигляді така:
Не - степова повсть;
Н - гумусовий, темно-сірий горизонт, зернис-тий, пухкий, перехід поступовий;
Нр - верхній перехідний, темно-сірий, дещо світліший за попередній, з плямами, кротовина-ми, грудкувато-зернистий, перехід поступовий;
Рhк - нижній перехідний, сірувато-бурий до палевого, язики і затікання гумусу, кротовини, грудкуватий, переважно карбонатний, перехід поступовий;
Рк - материнська порода, переважно палевий пухкий карбонатний лес.
Характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. Глибокий гумусовий горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів — добру водопроникність, високі вологоємність і аерацію. Чорноземи мають також високу вбирну здатність (30-40 мг·екв/100 г ґрунту). Поділ на підтипи проводиться відповідно з природною зональністю чорноземів на Руській рівнині, де з півночі на південь більш-менш зако-номірно простежується їх зміна: опідзолені, вилу-гувані, типові.
Чорноземи типові зустрічаються в центральній і східній частині лісостепу на рівних межирічних плато та їх схилах, а також на високих лесових терасах при глибокому заляганні підґрунтових вод. Сформувались під остепнілими луками і лучними степами на лесових породах .Характеризуються високим вмістом гумусу та поживних речовин, неглибоким заляганням карбонатів, близькою до нейтральної (рН =6,0...6,7, в карбонатних рН=6,8...7,0) реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями. Глибина гумусового горизонту становить 65-120см і більше, запас гумусу в метровому шарі ґрунту – 400-600т/га. Поділяють на мало- (3-5%) і середньогумусні (понад 6%). Е-І перерозподіл відсутній, СаСО3 у вигляді псевдоміцелію або трубочок.
Чорноземи опідзолені поширені в лівобережному і правобережному та західному Лісостепу. Чорноземи опідзолені згідно класифікації включають два типи і чотири підтипи: чорноземи опідзолені буруваті, вологі, власне опідзолені (звичайні) та чорноземи опідзолені поверхнево-оглеєні.
Ці ґрунти мають досить глибокий (65-110см) гумусовий горизонт. Вміст гумусу в легкосуглинкових ґрунтах становить 1,8-2,2%, середньо суглинкових – 2,7-4,5, важко суглинкових – 4,5-5,5%. Реакція ґрунтового розчину слабо кисла (рНсол = 5,5…6,5).
Чорноземи вилуговані залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугованих зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину. За морфоло-гічними ознаками займають проміжне положення між опідзоленими й типовими. Відсутня елювіально-ілювіальна (Е-І) диференціація проф-ілю, тобто не спостерігається присипки та ознаки ілювійованості, але карбонати вимиті глибоко (глибше 60 см), найчастіше - в нижній перехідний горизонт.
Характерна морфологічна ознака чорноземів вилугуваних та опідзолених – наявність білястої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідзолений горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горохуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими примазками, присипкою SiO3. Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, час-то ґрунт взагалі не закипає у зв'язку з сильною вилугуваністю.
За гранулометричним складом чорноземи переважно суглин-кові, у більшості підтипів відсутні помітні зміни мулистої фракції за профілем, лише в опідзолених існує невеликий її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів характеризується рівномірним розподі-лом SiO2 та HNО3 за профілем, за винятком опідзолених. У Н-горизонті акумулюються N, Р, S та інші біофільні елементи, більшістю ґрунти вилугувані від водорозчинних сполук. Гумусу в чорноземах багато, до