12%, гумусовий профіль прогресивно-акумулятивкий, склад гумусу гуматний, гумінові кислоти високо конденсовані, пе-реважають їх фракції, пов'язані з Са, майже цілком відсутні вільні фульвокислоти. Максимальний вміст гумусу в чорноземах типових, на північ та на південь від зони їх розповсюдження кількість гумусу зменшується.
Даючи оцінку чорноземам можна зазначити такі особливості:
В чорноземах типових найбільшого розвитку набуває дерновий процес ґрунтоутворення, будь-яка елювіально-ілювіальна диференціація профілю відсутня;
Формується глибокий 1,5-2 до 3 м ґрунтовий профіль з генетичними горизонтами Н+Н/к+Нрк+Рhк+P(h)к, в якому перехід від одного горизонта до нижче лежачого відбувається поступово;
Максимальний вміст гумусу (3-6%) в залежності від мехскладу спостерігається у верхньому гумусовому горизонті і поступово знижується вниз по профілю. Карбонатний профіль має обернений характер з максимумом у ґрунтотворній породі, на якій і формуються чорноземи типові;
Особливістю розподілу фракцій механічних елементів по профілю є незначне поступове зменшення мулу і фізичної глини від гумусового горизонту до материнської породи або воно відсутнє;
Валовий хімічний склад окремих генетичних горизонтів майже не змінюється, про що свідчить стале співвідношення SiO2:R2O3;
В складі гумусу переважають гумінові кислоти зв’язані з кальцієм, ступінь гуміфікації дуже висока, тип гумусу гуманний або фульватно-гуматний;
В складі мікроорганізмів переважає бактеріальна мікрофлора, добре розвинута мікро- і мезофауна;
За показниками реакції ґрунтового розчину ґрунти нейтральні або близькі до нейтральних;
Ґрунти мають високу ємність вбирання і ступінь насиченості основами. В складі обмінних катіонів переважає обмінний кальцій, вміст якого в 5-8 разів більший ніж обмінного магнію;
Відповідно вміст гумусу ґрунти мають високий вміст загального азоту, достатні запаси загального фосфору і калію, вміст останнього залежить від механічного складу і майже не змінюється по профілю ґрунту;
Вміст рухомих фосфатів і обмінного калію високий або підвищений;
За рахунок значного вмісту гумусу, наявності карбонатів, добре розвинутої мезо- і мікрофауни ґрунти майже оструктурені, мають оптимальні або близькі до оптимальних показники щільності і пористості, володіють сприятливими водними властивостями.
Сірі лісові грунти
Ці грунти зональні для суббореальних Лісостепів, як виняток зустрічаються в Поліссі України (на лесових островах), в північних районах Степу.
Згідно із сучасними уявленнями, які найбільш повно сформулював Б.П. Ахтирцев, сірі лісові грунти утворилися під широколистяними лісами при поєднанні процесів ґрунтоутворення: дернового, дуже загальмованого підзолистого і лесиважу.
Оцінюючи властивості сірих лісових ґрунтів слід зазначити їх загальні особливості:
Ясно-сірі лісові ґрунти, як і дерново-підзолисті, мають досить чітку елювіально-ілювіальну диференціацію профілю з наявністю горизонтів НЕ і Е. Вміст гумусу в ясно-сірих і сірих лісових грунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Ясно-сірі лісові грунти більше подібні до грунтів підзолистого типу ґрунтоутворення, їх профіль чітко поділяється на генетичні горизонти. Залягають ясно-сірі лісові грунти, як правило, на найбільш підвищених формах рельєфу. Мають переважно супіщаний та легкосуглинковий склад
В сірих лісових ґрунтах елювіальний (Е) горизонт відсутній, замість нього формується елювіально-ілювіальний горизонт (Еlh), у них більш послаблений підзолистий процес, порівняно із світло-сірими грунтами, але розвиток дернового процесу ще такий, що не сприяє значному нагромадженню гумусу. Вміст гумусу в орному шарі коливається від 1,5 до 3%, а в цілинних – 4-6%. Рівень забезпеченості грунту поживними речовинами середній або нижчий середнього.
Темно-сірі лісові грунт формуються у зріджених дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав’яниста рослинність і за рахунок цього значний вплив на формування грунту має дерновий процес ґрунтоутворення. Темно-сірі лісові грунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорноземів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу – інтенсивні. Гранулометричний склад середньо- або важко суглинковий, краща структура, але слабша водостійкість
Внаслідок сумісного протікання процесів опідзолення і лесиважу відбувається збіднення елювіального горизонту мулом, колоїдами та півтораоксидами та накопичення їх в ілювіальному горизонті;
Відбувається відносне збагачення гумусово-ілювіальних горизонтів SіO2;
Ґрунти мають низький (1–3%) вміст гумусу в гумусово-елювіальному горизонті, особливо при використанні у ріллю; дуже низькі і низькі запаси гумусу (90-125) в ясно-сірих та низькі і середні (90-240т/га) в сірих лісових ґрунтах;
Ґрунти загалом кислі, але темно-сірі мають слабо кислу реакцію середовища;
В складі гумусу переважають фульвокислоти; тип гумусу в горизонтах НЕ, Еh, IE – гуматно-фульватний, а в ілювіальних (І) – фульватний;
В складі мікроорганізмів переважає грибна мікрофлора;
Висока активна і потенціальна (обмінна та гідролітична) кислотність;
Сірі лісові ґрунти мають середній і підвищений ступінь насиченості іонами з двома максимумами в гумусово-елювіальному (НЕ) та ілювіальному (І) горизонтах; в складі увібраних катіонів переважає обмінний кальцій;
Формуються на карбонатних ґрунтотворних породах (лесах і лесовидних суглинках);
Забезпеченість мінеральним азотом – низька, рухомими фосфатами та калієм – середня;
Характеризуються несприятливими водно-фізичними властивостями. Високою здатністю до структуроутворення, схильні до запливання, утворення кірки і плужної підошви, піддатливі ерозії, тому не завжди характеризується стійким водним режимом.
Роди: модальні (звичайні), намиті, реградовані, буруваті, залишково-карбонатні, мочаристі, засолені, лучні.
Профіль цілинного сірого лісового ґрунту має в загальному вигляді таку будову.
Нл – лісова підстилка потужністю 2-3 см;
НЕ (не) – гумусово-елювіальний, бурувато-сірий, пухкий, горіхувато-грудкуватий, присипка SiO2;
[Eh] – підзолистий, слабкогумусований, білястий, плитчастий, пухкий, присутній тільки у світло-сірих лісових ґрунтах;
Іе (ІН в темно-сірих) – ілювійований, перехідний, багато присипки SiO2, горіхуватий;
І (Іh в темно-сірих) – ілювіальний, темно-бурий, дуже щільний, призмоподібний, органо-мінеральне лакування, вмита присипка SiO2;
Рк – материнська порода, найчастіше – лесоподібний суглинок, бурно кипить, безформенно-грудкувата, пухка, трубочки СаСО3.
За зовнішнім виглядом дуже подібні до дерново-підзолистих ґрунтів, але відрізняються карбонатністю материнської породи, меншою потужністю Е- горизонту (до 10 – 20см). Сірі лісові глейові утворюються на ділянках з підвищеним зволоженням (у западинах, на слабко дренованих плоских вододілянках). Відрізняються наявністю ознак пере зволоження в профілі. Підтипи сірих лісових ґрунтів