Ґрунти Сухого Степу України

На півдні України знаходиться Причорноморська низовина. Її поверхня плоско-рівнинна. Низовина поступово знижується до Чорного моря. Для її рельєфу характерні та звані степові блюдця і поди. Частиною Причорноморської низовини є Північно-Кримська рівнина на Кримському півострові. Її поверхня поступово знижується до Сиваша. Ця територія є підзоною сухого Степу з субаридним континентальним кліматом, коефіцієнтом зволоження 0,35-0,5, зі значними добовими та сезонними амплітудами температури. Для сухих степів характерні каштанові грунти, що дістали свою назву завдяки темно-коричневому забарвленню грунтів, що нагадує колір зрілих плодів каштана.

У світі вони займають величезну площу – 269 млн. га, в Україні – 2 млн. га.

Каштанові грунти у зоні сухих степів України представлені двома підтипами: темно-каштановими і каштановими. Перші в цілому переважають у зоні Сухого Степу і займають безстічні рівнини вододілу рік Дніпро, північну частину степового Криму, а також понижені приморські плато Правобережжя Дніпра. Власне каштанові грунти займають вузьку смугу в Приморсько-Причорноморській зоні сухого Степу, Лівобережжя Дніпра. На відміну від темно-каштанових грунтів вони суцільних масивів не утворюють, а залягають разом із каштановими солонцями.

Генезис каштанових грунтів пов’язують з особливостями трав’яної рослинності в умовах посушливого клімату. Головні процеси при утворенні каштанових грунтів ті ж, що й при чорноземоутворенні, тобто дерновий процес та міграція карбонатів в умовах надмірного зволоження. Це сприяє нагромадженню в грунтовому профілі не тільки карбонатів кальцію та магнію, а й легкорозчинних солей натрію, що спричинює нагромадження катіонів натрію до ГВК.

Характерною ознакою каштанових грунтів сухого Степу України є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, що пов’язано з пов’язано з солонцюватістю цих грунтів.

Будова профілю каштанових грунтів подібна на чорноземи, особливо південні:

Нд – слаборозвинена дернина;

Н(к) – гумусовий, каштанового забарвлення з бурувато-сірим відтінком, порохувато-дрібнозернистий, нерідко шаруватий, потужністю 15-30 см;

Нpk/s – верхній чи перехідний, сірувато-бурий, великогрудкуватий або грудкувато-призматичний чи горохуватий, карбонатний, потужністю біля 10 см;

Рhks – нижній перехідний, неоднорідно забарвлений бурувато-жовтий, призмоподібний, ущільнений, карбонати у вигляді «білоочок», часто засолений, потужністю 50-100 см;

Рks - материнська порода, переважно засолений лес – карбонатний, загіпсований.

Характерною ознакою темно-каштанових грунтів є їх помітна диференціація за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, та і за даними гранулометричного аналізу. Порівняно з чорноземами південним солонцюватими, горизонт вмивання проявляється чітко лише за ущільненням і призматичною структурою.

У профілі каштанових грунтів чіткіше виділяються елювіальний та ілювіальний горизонти. Ознаки солонцюватості в них виявляються краще. Мають меншу глибину гумусового шару, ніж темно-каштанові.

Суттєво за властивостями виділяються світло-каштанові грунти, які в переважній більшості солонцюваті (Не+Hpsl+Phsk+Pks). В Україні не поширені.

Вміст гумусу коливається від 3-4% в каштанових до 45% в темно-каштанових і поступово зменшується вниз по профілю.ГПК повністю насичений катіонами кальцію та магнію, реакція нейтральна або слабо лужна по всьому профілю рН=7,0-7,3.

Каштанові грунти завжди мають карбонати безпосередньо під Н-горизонтом, на глибині 1-1,5 м багато з них накопичують гіпс та водорозчинні солі. Володіють задовільними водно-фізичним властивостями.

Родючість темно-каштанових грунтів вища, ніж каштанових, проте ці грунти в агро виробничому відношенні поступаються чорноземам внаслідок недостатнього природного зволоження. Однак потенційно вони багаті на поживні речовини, особливо на рухомі форми калію. Дещо менший у них вміст азоту, його кількість залежить від вмісту гумусу. Каштанові грунти недостатньо забезпечені рухомими формами фосфору.

Для підвищення родючості каштанових грунтів слід проводити такі заходи, які сприяють збагаченню грунту вологою, запобігати пиловим бурям. Для цього треба насаджувати лісосмуги, проводити снігозатримання, запроваджувати куліси, застосовувати систему обробітку грунту без обернення скиби. Ефективні на каштанових грунтах органічні добрива, а з мінеральних – азотні і фосфорні.

На зрошуваних каштанових грунтах урожаї всіх сільськогосподарських культур підвищуються в 1,5-3 рази, але для збереження родючості цих грунтів потрібна висока культура зрошуваного землеробства.