Визначення поняття ерозія ґрунтів, види ерозії, умови прояву ерозії.

Ерозія грунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування ґрунтового покриву, який складається з виносу, переносу і перевідкладення ґрунтової маси.

Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників (механічне руйнування його кінетичною дією води (удари краплин и потоки) або вітрових потоків).

Виділяють 2 основні типи ерозії:

Природна - менш шкідлива,як правило компексується ґрунтоутворенням;

Антропогенний – ерозія яка виникла в результаті впливу людини на грунт;

Виділяють наступні види ерозії взалежності від чинника:

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. За руйнівною дією води на грунт розрізняють ерозію від стікання весняних талих вод, краплин дощу, стікання зливових вод та поливної води.

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:

-краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель;

-площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струменями талих і дощових вод по всій поверхні площі;

-лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається лінійно у вигляді ярів, промоїн.

Вітрова (дефляція) це руйнування грунту внаслідок перенесення дрібнозему вітром. Тут виділяють:повсякденна вітрова ерозія, дефляція - спричинюють вітри навіть малих швидкостей, пилові (чорні) бурі - найактивніший і найшкідливіший вид дефляції.

Суфозія – це руйнування ґрунтового покриву в наслідок осідання, в наслідок виносу з грунту підстильної породи і гі пербоксикарбонатів.

Карст - це руйнування ґрунтового покриву в наслідок осідання, яке зумовлене вилуговуванням вапняків та підстильних порід та утворення карстових плит.

Абстракція – це руйнування берегів енергією хвиль.

Окремо виділяють:

дорожню ерозію;

техногенну деструкцію.

Виділяють також іригаційну ерозію, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.

Крім водної та вітрової ерозії, виділяють ще так звані пасовищну, агротехнічну та технічну.

Пасовищна ерозія полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища.

Агротехнічна ерозія зводиться до переміщення ґрунту під час його обробітку.

Технічна, або технологічна, ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо.

Вплив природних та антропогенних факторів на розвиток ерозійних процесів.

Ерозія ґрунтів — наслідок складної взаємодії багатьох природних факторів і господарської діяльності людини. Серед природних факторів важливими є грунтово-геоморфологічні (рельєф місцевості, геологічна побудова, особливості ґрунтового покриву) і біокліматичні (рослинність, кліматичні та гідрометеорологічні умови), які визначають, з одного боку, характер і розвиток рослинності, а з другого — характер опадів, силу й напрямок вітрів, промерзання ґрунту та розміри поверхневого стоку талих і зливових вод та руйнівність дії вітрових потоків. Природні фактори впливають на процеси ерозії в одному або у різних напрямках. Так, якщо ступінь вираженості рельєфу й підвищення інтенсивності опадів та швидкості вітру завжди сприяють посиленню ерозійних процесів, то рослинний покрив може гальмувати їхній розвиток.

Клімат. Від клімату залежать температурні умови місцевості, кількість та інтенсивність опадів, зволоженість і стан поверхневого шару грунту, конвекційні атмосферні процеси (вітер).

Рельєф.Інтенсивність ерозійних процесів у великій мірі зумовлюють: глибина місцевих базисів ерозії, роз-членованість території яружно-балковою сіткою, величи-на балкових водозборів, довжина і крутизна схилів. Ви-сочини і гірські схили звичайно еродовані значно сильніше, ніж рівнинні території. Найбільш ерозійно небезпеч-ний рельєф Донецького кряжа, Приазовської і Придніп-ровської височин, Подільського плато та передгірних і гірських районів Криму і Карпат. Чим крутіший і дов-ший схил, тим сильніше змивається грунт.

Рельєф можна змінювати. Наприклад, терасування розчленовує схил на менш круті або навіть рівні смуги (полотно терас) і більш круті (відкоси терас) ділянки. Водовідвідні нагірні канави зменшують довжину схилів і площі водозборів, з яких стікає вода.

Створення ставків і водойм підвищує місцевий ба-зис ерозії, зменшуючи тим самим енергію рельєфу.

Грунти. Протиерозійна стійкість грунту зумовлюється насамперед його фізичними властивостями: гранулометричним складом, структурним станом (наявністю і водостійкістю структурних агрегатів), щільністю. Від них залежать водопровідність та вологоємність, стійкість проти дефляції. У свою чергу, на фізичні властивості грунту впливає його гумусованість, насиченість вбирного комплексу різними катіонами, зокрема основами. Кислі (насичені Н+) і засолені (Nа+) до того ж слабогумусовані гранти здатні сильно запливати, замулюватися, ущільнюватися, утворювати на поверхні кірку. При цьому різко знижується їх водопроникність і стійкість проти ерозії, зокрема водної. Загалом протиерозійна стійкість основних типів грунтів України знижується в такому порядку: чорноземи, сірі опідзолені, дерново-підзолисті, каштанові гранти, солонці.

Ступінь дії вітрової ерозії на грунт значною мірою залежить від його гранулометричного складу.

Рослинність. Це чи не найважливіший фактор, що сприяє зменшенню ерозійного руйнування грунту або навіть зовсім запобігає розвитку прискореної ерозії.

Із сільськогосподарських культур найкраще захищають від ерозії багаторічні трави.

Господарська діяльність. Інтенсифікація землеробства, яка базується лише на збільшенні антропогенного навантаження на грунт (посилений обробіток з використанням важкої техніки, недостатньо обґрунтоване інтенсивне використання засобів меліорації та хімізації) без адекватного застосування ґрунтозахисних заходів призводить до прискореної ерозії грунту. Останніми десятиріччями ерозія набула загрозливих розмірів у землеробстві.

Комплекс протиерозійних заходів (організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних споруд).

Щоб запобігти водній ерозії грунту та для боротьби з нею за-стосовують організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліора-тивні і гідротехнічні заходи. Найбільш ефективне в боротьбі з вод-ною ерозією комплексне впровадження названих заходів.

До організаційно-господарських заходів належать: правильна організація та використання земельної території, впровадження ра-ціональної структури посівних площ, спеціалізація господарства залежно від