Органічне землеробство, технології органічного землеробства.

На зміну старим технологіям йде біотехнологія, і на сучасному етапі тільки за її допомогою можна вирішити екологічні, енергетичні та продовольчі проблеми, які стоять перед людством. Одним з таких напрямків розвитку є органічне землеробство.

Засновником концепції органічного землеробства як однієї з форм ведення сільського господарства є японський філософ Мокіші Окада (1882-1955 рр.), який вважав, що екологічна агротехніка має вирішувати такі задачі:

виробляти продукти харчування, які не тільки підтримують життєдіяльність, але і поліпшують здоров'я людей;

стабілізувати біологічну рівновагу в природі, бути екологічно безпечним;

використовувати прості доступні методи та засоби ведення господарства.

Під органічним сільським господарством у світі розуміють агровиробничу практику, яка:

не використовує синтетичних хімікатів (добрив, пестицидів, антибіотиків і т.п.);

здійснює мінімальну обробку грунту;

не застосовує генетично модифікованих організмів (ГМО) й охоплює різні сфери: рослинництво, овочівництво, садівництво, тваринництво, птахівництво й т.д.

При органічному землеробстві весь технологічний цикл виробництва, переробки і зберігання продукції протікає без використання пестицидів, синтетичних препаратів росту. Цей напрямок землеробства в максимальній мірі ґрунтується на широкому застосуванні бобових культур, рослинних залишків і органічних відходів не сільськогосподарського походження, механічного обробітку грунту, використанні мінераловміщуючих порід. При обробці грунту більше використовують безвідвальні чизельні і дискові знаряддя, в результаті такого обробітку втрат грунту від ерозії зменшуються на 20-75%. Мінімальна чи нульова обробка застосовується лише частково, так як це неминуче веде до спалаху хвороб і необхідності використання пестицидів. Органічне землеробство в останні два десятиліття знайшло застосування в країнах Європи, США, Канади.

Збереження та підвищення родючості ґрунтів є ключовим моментом у запровадженні технологій органічного землеробства. До заходів, які забезпечують досягнення цієї мети, відносяться:

оптимізація розміщення посівів сільськогосподарських культур у межах кожного господарства;

ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив (гною, торфу та торфо-гноєвих компостів, сапропелю, органічних відходів переробки сільськогосподарської продукції та ін.);

використання переваг біологізації землеробства завдяки розширенню посівів багаторічних трав і впровадженню бактеріальних препаратів, збільшення площ під посів на зелене добриво;

відновлення планової хімічної меліорації із застосуванням місцевих покладів вапняків, крейди і мергелів;

використання місцевих сировинних ресурсів для підвищення родючості ґрунтів (сапропелі, фосфорити, цеоліти, глауконіти, фосфатшлак, дефекат та ін.);

припинення необґрунтованого розширення площ під соняшником, що зумовлює дальше погіршення фітосанітарного стану ґрунту, за рахунок впровадження альтернативних олійних культур - сої, ріпаку, гірчиці, олійного льону та ін.;

всебічне запровадження режимів мінімізації обробітку ґрунту, впровадження широкозахватних ґрунтообробних засобів і застосування технології прямого висіву; застосування контурної організації території землекористування, що передбачає оптимізацію стану природного середовища на території водозбірного басейну, або яружно-балкової системи;

доведення водоохоронної та полезахисної лісистості до оптимальної;

всебічна реставрація й підтримка єдиної системи полезахисних лісосмуг як найважливішого засобу стабілізації агроландшафтів і закріплення меж полів (для збереження екобалансу території та поліпшення продуктивних властивостей сільськогосподарських угідь).

Мотивацією для споживання органічної продукції є такі міркування:

екологічна безпека харчування, висока якість та свіжість продуктів;

вищі смакові якості органічної продукції;

збереження природного середовища у процесі виробництва;

відсутність генетично модифікованих організмів.

Основні особливості ведення землеробства на меліорованих землях.

Меліоративні заходи спрямовані на докорінне поліпшення земель та мікроклімату. До них належать зрошення й осушення земель, будівництво ставків і водойм, хімічна меліорація (вапнування, гіпсування), культуртехнічні роботи (знищення купин, чагарників, вирівнювання, докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ, збирання каміння та ін.), рекультивація порушених земель, меліоративний обробіток грунту (створення мікро лиманів, ямок, водозатримуючих валів, канав, щілювання, кротування, чизелювання, ярусна оранка солонців і підзолистих грунтів, агролісомеліорація тощо).

Система заходів захисту грунтів від водної та вітрової ерозії обов’язково передбачається на ерозійно небезпечних і еродованих землях у вигляді ґрунтозахисних сівозмін, способів обробітку грунту та сівби сільськогосподарських культур, агролісомеліоративних, гідротехнічних протиерозійних споруд. У районах проявлення водної ерозії впроваджують противодноерозійні комплекси, в районах проявлення вітрової ерозії – протидефляційні, а в районах проявлення і водної, і вітрової ерозії – протиерозійно-дефляційні. У гірських районах застосовують протиповеневі та проти селеві споруди, на зрошуваних землях – комплекс заходів, які запобігають розвитку іригаційної ерозії.

На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці. Скажімо, на осушених землях набір культур і сівозміни необхідно визначати, виходячи з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних ґрунтах вирощування інтенсивних просапних культур призводить до розкладу торфу і втрати ґрунтом родючості. Тому мілкозалягаючі торфяники доцільно використовувати тільки під багаторічні трави, а на глибокозалягаючих просапні культури повинні займати не більше ніж 10—15 % площі.

У зрошувальному землеробстві потрібно запроваджувати водозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання в три рази й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре «відповідають» на зрошення і задовольняють вимоги індустріальних технологій.

Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими фондами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення необхідного обладнання для експлуатації меліорованих систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверхневого поливу і засоби автоматизації управління водогосподарськими системами за агрометеопараметрами з використанням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.

Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурно-технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, проведенню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, повнішому використанню стічних вод, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів.

Точне землеробство і дистанційне зонування.

Точне землеробство (Precision Farming) — це система сільськогосподарського менеджменту, яка спрямована на мінімізацію антропогенного навантаження на навколишнє середовище та підвищення продуктивності