Ця система передбачає використання цілої низки сучасних інформаційних технологій, в тому числі ГІС та ДЗЗ, але основними в реалізації точного землеробства є наступні технології:

оцінка розподілу врожайності в межах окремого поля (Crop Monitor Technology);

визначення точних координат місцезнаходження сільськогосподарських машин та агрегатів в межах окремого поля — глобальне позиціювання (Global Positioning System)

технологія так званого “змінного нормування” (Variable Rate Technology), яка передбачає коригування норми висіву насіння, внесення поживних речовин, засобів захисту рослин або взагалі виконання/невиконання різних агротехнологічних операцій в залежності від ситуації, що склалася на кожній окремій ділянці поля.

Дистанційне зондування Землі (Remote Sensing of Earth) — це отримання інформації про об'єкти на земній поверхні, а також про процеси та явища, що відбуваються на нашій планеті у відсутності безпосереднього контакту з об'єктами дослідження, тобто “здалеку”. В залежності від способу розміщення реєструючих пристроїв методи ДЗЗ поділяються на наземні, авіаційні та космічні, але всі вони мають одну спільну рису: одержання інформації відбувається шляхом реєстрації електромагнітного випромінювання (ЕМВ), що відбивається або випромінюється земною поверхнею.

Перелогова система землеробства.

До примітивних систем землеробства належать заліжна, вирубно-вогнева та перелогова.

Перелогова система землеробства змінювала заліжну в міру того, як збільшувалися площі розораних цілинних земель. За цієї системи використовувались землі (перелоги), що не оброблялися протягом 10-20 років.

Цілинні грунти характеризуються недостатнім зволоженням, поживні речовини у них здебільшого зосереджені у верхньому шарі (0-10 см) і перебувають у слабко засвоюваній, малодоступній для рослин формі. Ці землі добре оструктурені.

Глибина оранки на грунтах із глибокою дерниною становить 25 см, а при засміченні гострецем – 27 см. У разі неглибокого обробітку (15-16 см) залишається не заореною дернина, що потребує багаторазових дискувань, які розпилюють грунт, створюють нерівну поверхню з неоднаковим зволоженням.

Оранку виконують культурними плугами в агрегаті з боронами. Дол. подрібнення брил слідом за оранкою проводять дискування. На важких сильно задернілих або запирієних грунтах перед оранкою проводять дискування у два сліди на глибину 8-10 см.

Ґрунти під перелогами та ріллею мають спресовану структуру, надвисоку щільність та механічну міцність (зв’язність) ґрунтових агрегатів у сухому стані, тобто опресійну структуру, яка формується головно під впливом переущільнення, що пов’язано з механічним ущільненням ґрунту ходовими частинами важкої сільськогосподарської техніки. Така опресійна структура характерна і для нижньої частини орного та підорного горизонту зрошуваних чорноземів Південно-Західної України. Зазначимо, що структурні окремості дерново-підзолистих та дерново-середньопідзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів Передкарпаття мають ліпші агрономічні морфометричні характеристики, ніж буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні. У буроземно-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтах наявні вирівняні поверхні граней макроагрегатів, особливо під перелогом.

Макроагрегати гострореберні, що свідчить про злежаність ґрунтів під перелогом. Ця злежаність призводить до утворення горіхуватих та брилуватих агрегатів з вираженою тріщинуватістю структури. Буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти під ріллею мають аналогічні морфометрично макроагрегати, проте ці агрегати більше подрібнені, що пов’язано з оранкою та більшою інтенсивністю процесів висушування–зволоження та замерзання-відтаювання на ріллі порівняно з ґрунтами під перелогом. Інтенсифікація зазначених процесів на ріллі, очевидно, може бути пов’язана з ліпшою шпаруватістю та аерованістю, глибшим проникненням повітря та води в товщу ґрунту, глибшим промерзанням орного та підорного горизонтів, швидшим часом відтаювання навесні та висушування у сухі періоди року.

Ґрунти під перелогами без залучення додаткових субсидій набувають підвищеної агрономічної цінності і можуть повторно ефективно використовуватися для вирощування сільськогосподарських культур у разі виникнення потреби розширення посівних площ.

Мінімальний обробіток ґрунту та його основні напрямки.

Мінімалізація обробітку грунту – це науково обґрунтований обробіток грунту, який сприяє зменшенню енергетичних витрат при зменшенні кількості та глибини обробітку, поєднання операцій в одному робочому процесі або зменшення поверхні обробітку в полі за використання гербіцидів для боротьби з бур’янами.

Основні напрямки мінімального обробітку грунту мають зональний характер і здійснюються таким чином: скорочення кількості і глибини основних, передпосівних і мінімальних обробітків грунту в поєднанні із застосуванням гербіцидів; заміна глибоких обробітків поверхневими – плоско різними; використання широкозахватних знарядь з активними робочими органами, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрегату; поєднання декількох технологічних операцій і заходів обробітку завдяки застосуванню комбінованих ґрунтообробних і посівних агрегатів; зменшення оброблюваної поверхні поля застосуванням смугового (колійного) передпосівного обробітку грунту при вирощуванні просапних культур, широкорядного способу сівби в поєднанні з внесенням гербіцидів.