Біодинамічне землеробство.

В європейських країнах в останні роки зустрічається і так звана біодинамічна система землеробства. Її головна особливість – урахування сільським господарством не тільки земного, але й космічного ритму. Не можливо заперечити переваги біологодинамічного напрямку, який розглядає систему в цілому: інакше кажучи, земне сільське господарство, людину, навколишнє середовище, з одночасним впливом космосу на сільськогосподарські рослини, тварини і людину. Однак труднощі організаційного порядку, відсутність досвідчених консультантів при реалізації біолого-динамічного землеробства стимулюють його розповсюдженню серед фермерських господарств.

На теперішній час головним принципом ведення біоземлеробства є не темпи інтенсифікації сільського господарства, а забезпечення оптимальних умов для росту і розвитку культурних рослин. При цьому враховуються можливості генотипу культури, біокліматичний потенціал зони з метою отримання високоякісної продукції рослинництва для людини і тварини.

Біодинамічні препарати не дають значного збільшення врожаю, але вони поліпшують його якість, роблять рослину більш здоровою і стійкою до різноманітних захворювань, захищають їх від шкідників, продовжують терміни якісного збереження продукції. Використовуються вони в настільки малих дозах, що розглядати їх як підгодівлю рослин не потрібно - скоріше тут напрошується аналогія з застосуванням до Землі гомеопатичних лікарств.

Структура посівних площ.

У сучасному землеробстві з поглибленням та процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива, ні зрошення, ні пестициди не дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Навпаки, на найкраще удобрених ділянках створюються сприятливіші умови для розвитку бур’янів і фітопатогенів.

Науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні передбачає з одного боку, правильний підбір сприятливих для вирощування культур – попередників, а з другого – оптимальне насичення сівозмін одно видовими культурами, що враховує допустиму періодичність їх вирощування у полях сівозміни. При такій побудові сівозміна максимально виконує основну біологічну функцію – фітосанітарну і позбавляє посіви сільськогосподарських культур зайвого пресу агрохімікатів. У ній, порівняно з беззмінними посівами культур, ураженість рослин хворобами і шкідниками зменшується у 2-4 рази. Порушення наукових основ побудови сівозмін призводить до накопичення у грунті інфекцій, зростання забур’яненості посівів, розповсюдження шкідників сільськогосподарських культур, погіршення водного і поживного режимів, а в підсумку – до істотного недобору врожаю.

Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні.

Кукурудза знижує врожайність на 9–9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю.

Оптимальною нормою насичення сівозміни цукровими буряками є 20%, але вона може бути збільшена до 30% за умови ретельного контролю за санітарним станом ґрунту. За багаторічними даними інституту землеробства УААН та інших наукових установ, найвищу рентабельність забезпечують сівозміни з багаторічними травами, зерновими 50–60% (озима пшениця 20–30, ячмінь, горох, кукурудза — по 10), просапними (цукрові буряки і кукурудза — по 20%) (табл. 4.1). Така структура придатна для багатогалузевих господарств різної форми власності.

Для господарств по виробництву свинини і продукції птиці доцільними є плодозмінні сівозміни, в яких відводиться конюшині 5–10%, зерновій групі 60–75%, у тому числі озимій пшениці 20–30%, ячменю 10–20%, гороху і кукурудзі 10–20%, вівсу до 10%, просапним 30–35%, у тому числі 15–20%для буряків, 10–20% для кукурудзи. Спеціалізовані господарства по виробництву молока і яловичини можуть запроваджувати плодозмінні сівозміни з люцерною 20–30%, зерновими 30–45, у тому числі озимої пшениці 10–20, горохом, ячменем, кукурудзою до 10% кожної культури.

Для підзони нестійкого і недостатнього зволоження найбільш типовим виробничим напрямом великих колективних господарств є зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом. Для таких господарств можна рекомендувати сівозміни з насиченням їх зерновими до 55–60% (у тому числі 25–30% озимої пшениці), 15–20% цукровими буряками, 20–25% кормовими культурами.

У господарствах по виробництву зерна , свинини та птиці зернову групу слід мати в межах 65–70%, кормову — в межах 10–20% і цукрових буряків 15–20%. Більш поглиблена спеціалізація господарств по виробництву молока, м’яса, вирощування нетелей потребує зменшення зернової групи до 45–50% і збільшення кормової до 30–40%. Кількість буряків залишається в межах 15–20%.

В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини.

В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп’яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима