Класифікація бур’янів.

Біологічна класифікація бур’янів необхідна для розробки ефективних заходів боротьби з ними. В її основі знаходяться найважливіші біологічні ознаки: спосіб живлення рослин, тривалість їх життя, спосіб вегетативного розмноження.

За способом живлення бур’яни поділяються на паразитні (незелені рослини) і непаразитні (зелені рослини). Численну групу цих бур’янів за тривалістю життя поділяють на два підтипи: малорічні (рослини, які мають життєвий цикл – від сходів до обнасінення з наступним відмирання – не більше двох років) й багаторічні.

У межах малорічного підтипу залежно від тривалості життя, бур’яни поділяють на такі біогрупи:

Ефемери – рослини з коротким циклом розвитку (1,5-2 міс.), здатні давати за сезон декілька поколінь. Найпоширенішим виглядом є стонога, або зірочник середній (Stellaria media) з сімейства Гвоздикові, яка виростає в сирих місцях. Це злісний бур’ян овочевих і навіть ярових зернових культур.

Ярі ранні і ярі пізні – насіння рослин, що проростає навесні за різної температури (при 3-50С) належить до ранніх ярових (гірчиця польова, гірчак шорсткий, лобода біла), а при 8-100С – до пізніх ярих бур’янів (мишій зелений, сизий і чіпкий, просо півняче та ін). Самий небезпечний ярий бур’ян – вівсюг звичайний (Avena fatua). Засмічує зернові культури. Насіння його легко обсипається, але погано відокремлюється, особливо від насіння ячменю, вівса. Окрім нього, в  посівах поширені: ториця польова (Spergula arvensis), гірчак розлогий (Polygonum lapathifolium), редька дика (Raphanus raphanistrum), лобода біла (Chenopodium album). З пізніх ярих широко зустрічаються: щириця звичайна (Amaranthus retroflexus), мишій зелений (Setaпа viridis), плоскуха звичайна (куряче просо) (Echinochloa crusgalli).

Озимі – сходи з’являються в літньо-осінній період, перезимовують у будь-якій фазі розвитку і наступного року утворюють насіння, зимують у вигляді розетки. До цих рослин відносяться: бромус житній (Bromus secalinus), бромус польовий (В. arvensis), метлюг звичайний (Арега Spicaventi). Насіння бромуса потрапляє в насіння вівса і часто засмічує його посіви

Зимуючі – рослини цієї групи розвиваються за типом ярих і озимих, закінчують вегетацію при ранніх весняних сходах в тому ж році, а при пізніх сходах здатні зимувати в будь-якій фазі зростання. Зустрічаються в посівах озимих і ярих культур. Найбільш широко поширені з них грицики звичайні (Capsella bursa pastoris), талабан польовий (Thiaspi arvense), волошка синя (Centaurea суanus) і ін.

Дворічні – проходять повний цикл розвитку за два роки. До них відносяться: буркун жовтий (Melilotus officinalis), буркун білий (М. albus), блекота чорна (Hyoscyamus niger), будяк акантовидний (Carduus acantoides), різак звичайний (Fulcaria vulgaris). Буркун як засмічуюча рослина поширений на Прикарпатті. Вживається тваринами у великій кількості, він може викликати хворобливі явища. Блекота – засмічувач маку.

У межах багаторічного підтипу залежно від органів вегетативного розмноження бур’яни поділяють на біогрупи:

Коренепаросткові – це бур’яни, які розмножуються переважно вегетативним способом і деякою мірою насінням, що перешкоджає боротьбі з ними.

Кореневищні – коренева система є видозміненим стеблом з численною кількістю кореневих потовщень. Відомі серед них наступні.

Пирій повзучий (Agropyrum repens) зустрічається повсюдно, кореневища його розміщуються в ґрунті на глибині 6–12 см, досягають 100 см довжини. Будучи злісним бур’яном на полях, пирій на природних сінокосах є високо цінною кормовою рослиною.

В посівах багаторічних трав пирій повзучий витісняє інші злаки.

Свинорий пальчастий (Cynodon dactylon) засмічує поля, сади і виноградники у вологих районах.

Хвощ польовий (Eguisteum arvense) зустрічається всюди. Кореневища проникають в ґрунт на глибину декількох метрів. Паростки можуть відрощувати з глибини 30–50 см.

Коренепаросткові бур’яни – виростають в посівах всіх польових культур і на чистих парах. Частіше за все ростуть осередками.

До самих злісних коренепаросткових бур’янів належать: берізка польова (Convolvulus arvensis) і осот польовий, або жовтий (Sonchus arvensis), а також будяк польовий (Cirsium arvense), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris), молочай (Euphorbia virgata), гірчак рожевий, або повзучий (Acroptilon repens).

Березка польова – бур’ян, який важко вивести. Він поширений повсюди. Розмножується і насінням. Корені проникають в глибину ґрунту на 1, 5 м. Всюди виростає і осот польовий. З  берізкою і осотом необхідно вести постійну боротьбу.

Стрижнекореневі – рослини мають сильний стрижневий корінь, який проникає в ґрунт на глибину до 3-5 м, розщеплюючись, може давати нові рослини. Розмножуються насінням. До них відносяться: полин гіркий (Artemisia absinthium), кульбаба звичайна (Taraxacum vulgare), щавель кінський (Rumex асеtosa), свербига східна (Bunias orientalis). Найбільш небезпечний полин гіркий, при поїданні його худобою, молоко і молочні продукти набувають гіркого смаку.

Мичкуватокореневі бур’яни – також розмножуються насінням. Представники:, жовтець їдкий (Ranunculus асеr) і подорожник великий (Plantago major). Вони засмічують посіви багаторічних трав, сади, придорожні смуги.

Бульбові;

Цибулеві – poзмнoжyютьcя цибулинами, що зaлишaютьcя в гpyнтi пicля відмирання нaдзeмнoї частини (цибуля винoгpaднa).

Повзучі – poзмнoжyютьcя надземними cтeблaми, якi cтeлятьcя по зeмлi, yтвopюючи коріння та poзeтки листків. Пicля вкopiнeння зв’язок з мaтepинcькoю pocлинoю втpaчaєтьcя, i мoлoдi pocлини pocтyть caмocтiйнo (жовтець повзучий, гycячa лапка).

Системи заходів боротьби з бур’янами.

В сучасному землеробстві важливе місце посідає система заходів боротьби з бур’янами. В ній провідну роль відіграють впровадження сівозмін з правильним чергуванням с/г культур, своєчасний високоякісний обробіток ґрунту та біологічні, фізичні, хімічні і запобіжні заходи.

Організаційні заходи передбачають відповідне очищення технологічних матеріальних засобів, які використовують у землеробстві, від зачатків бур’янів та організаційну підготовку до обґрунтованого застосування інших протибур’янових заходів.

Такими технологічними матеріалами в землеробстві, які можуть бути джерелом занесення на поля зачатків бур’янів, є насінний матеріал, корми, органічні добрива.

До  попереджувальних засобів відносяться:

а) ретельне очищення посівного матеріалу;

б) скошування (до утворення насіння) бур’янів на межах, придорожніх смугах, пустирях, краях доріг і  узбіч канав, присадибних ділянках і  інших необроблюваних землях;

в) попередження засмічення полів через гній. Для цього засмічене зерно згодовують в  роздробленому і  розмолотому вигляді; солому,