У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


не бере участі в азотному обміні між грунтом і рослиною.

Висока інтрифікаційна здатність є показником культурного стану грунту і характеризує його родючість. Останнім часом забезпеченість рослин оцінюють за нітрифікаційною здатністю грунту, яка дає змогу виявити, скільки утворюється нітратів у грунті за найсприятливіших умов за певний час.

Кількість нітратного азоту, яка накопичується в грунті, залежить від вмісту гумусу в ньому, а також від удобрення рослин. Як правило, нітратів утворюється тим більше, чим вища родючість грунту.

Накопичення азоту в грунті відбувається різними шляхами. Насамперед, джерелом азоту для грунту, є азот атмосфери. Над кожним гектаром земної поверхні в атиосфері є близько 70 тис. т азоту. Проте молекулярний азот рослини (крім бобових) не застосовують. Зв,язується молекулярний азот повітря під час грозових розрядів та азотфікуючими мікроорганізмами, що вільно живуть у грунті, особливо бульбочковими бактеріями.

Кількість зв,язаного азоту, що утворюється в атмосфері під час грозових розрядів, невелика – до 2-5 кг/га щорічно. Цей азот у вигляді аміаку і нітратів разом з опадами надходить у грунт.

Більше значення має зв,язувння (фіксація) молекулярного азоту азотофікуючими бактеріями(азотобактер, клостридіум тощо). Щорічно вони поповнюють грунт від 5 до 15кг азоту на 1 га.

Бульбучкові бактерії, що живуть у симбіозі з бобовими рослинами(біологічний синтез азоту) можуть зв,язувати за вегетаційний період від 70 до 200кг і більше азоту на 1 га.

Крім поповнення грунту азотом весь час відбувається його витрачання внаслідок використання рослинами і виносу з урожаєм, а також вімивання з грунту опадами і поливними водами та процесу денітрифікації. Деітрифікацією називається процес відновлення нітратного азоту до молекулярногоN2 або до оксидів NO, N2O під впливом денітрифікуючих бактерій. В основному, втрати азоту з грунту є наслідок денітрифікації.

Як бачимо сполуки азоту в грунті весь час перетворюються, тобто створюється кругообіг азоту в природі і господврстві. Цей кругообіг можна розглядати як внутрішньогрунтовий, внутрішньогосподарський і геологічний.

У першому випадку кругообіг азоту відбувається в межах грунту. Рослини використовують азот у вигляді іонів NO-3 ,NH+4 , які входять до складу органічних речовин.

Азотовмісні сполуки рослинних решток під впливом амонійфікуючих бактерій перетворюються на NH3, NO-3 і включаються в кругообіг.

Фосфор

У грунті загальний вміст фосфору, як правило, нижчий, ніж азоту й, особливо, калію. Його вміст у різних типах грунтів коливається в межах 0,04-0,22 % і залежитьвід механічного складу грунту і вмісту у ньому гумусу. Бідний на гумус дерново-підзолистий грунт характеризується також мінімальною кількістю фосфатів.

Вміст фосфору різко зменшується з глибиною. Фосфор у вигляді мінеральних сполук переважає над вмістом органічних сполук. Мінеральні сполуки фосфору у грунті перебувають у вигляді солей кальцію, заліза та алюмінію. Фосфати калію переважають у нейтральних і засолених грунтах, а фосфати алюмінію і заліза – у кислих.

Більш розчинні калієві солі фосфорної кислоти. Солі алюмінію та заліза менш розчинні, особливо при перетворенні середніх солей на основі:

FePO4 – Fe2(OH)3PO4Al4 – Al(OH)3PO4

Основними мінералами, якими представлені фосфор у грунті, є фтор-, хлор-, гідроксилапатити.

В органічній формі фосфор перебуває, в основному, у гумусі.

Гумусові сполуки фосфору становлять близько 50-70 % загального вмісту органофосфатів у грунті. Значна частина органічних сполукфосфору перебуває у вигляді фітатів, причому у кислих грунтах переважають фітати заліза й алюмінію, в нейтральних фітати калію. На фосфор нуклеїнових кислот припадає небільше ніж 5 % його. Крім того у невеликій кількості трапляються фосфатиди, цукрофосфади та інші органічні сполуки фосфору.

При розкладанні гумусу під впливом мікроорганізмів ( як і при мінералізації інших органічних сполук фосфору ) мінеральні солі фосфорної кислоти переходять у доступний для рослин стан. Проте вони ненакопичуються у значнихкількостях, оскільки зв,язуються грунтом за хімічним, фізико-хімічним і біологічними механізмами.

Важливим заходом щодо підвищення вмісту рухомих сполук фосфору у грунті є застосування добрив. Так, у темно-сірих грунтах, незначне підкислення внаслідок систематичного внесення мінеральних добрив підвищує рухливість основних мінеральних сполук фосфору-фосфатів кальцію. Тому фосфор, нагромаджений у такому грунті, більш рухливий і доступніший для рослин, ніж залишковий фосфор гною.

Залишковий фосфор розчинних фосфорних добрив швидко включається в хімічні, фізико-хімічні, і біологічні процеси, які відбуваються у грунті.Фосфоритне борошно, проте, довго зберігається в грунті у вигляді часточок добрива. При повільному розкладанні іх вивільняється фосфор. Тривалість зберігання часточок добрива залежить від ступеня кислотності грунту, активності біологічних процесів і фізіологічної кислотності внесення азотних і калійних добрив. При тривалому застосуванні суперфосфату в грунті нагромаджується більше фосфатів тривалентних металів, а в разі внесення фосфоритного борошна-більше фосфатів калію.

При внесенні 100 кг/га Р2 О5 в добривах підвищується вміст фосфору в грунті на 1,2 мг.

Калій

Калій входдить до складу шести елементів ( кисень, кремній, алюміній, залізо, кальцій, калій ), які складають 96 % всіх хімічних речовин грунту.

Його вміст у земній корі складає біля 2,5 %. У грунті, на відміну від грунтотворчих порід, калій знаходиться не тільки в складі мінеральних структур, а входить також до складного органо-мінерального колоїдного комплексу – решток рослинного, тваринного, та мікробіологічного походження. У грунтовому профілі стан і режим калію тісно пов,язані з мінералогічним складом грунтоутворюючих порід, їх гранулометричним складом, а також зональними умовами та характером землекористування.

Гідролітична килотність – це кислотніть, що утворюється під час взаємодії грунту з гідролітично лужною сіллю, тобто сіллю сильної основи і слабкої кислоти. Найчастіше, визначаючи гідролітичну кислотність, користуються 1 н розчином оцтовокислого натрію ( СН3СООNа ). Витіснення увібраного водню й утворення кислоти відбувається за такою реакцією:

[Грунт] Н+ + СН3СООNа - [Грунт] К+ + СН 3СООН.

За наявності у вбирному


Сторінки: 1 2 3