Як відомо, що посіви таких основних кормових культур як люцерна та конюшина, є традиційними і мають тривалу історію вирощування у різних регіонах світу, проте в Україні площі їх щороку зменшуються [ ]. Люцерну вирощують як самостійну або покривну культуру для використання в якості джерела якісних і збалансованих білково-вітамінних кормів. Вона є добрим попередником багатьох сільськогосподарських рослин, фіксує 250–350 кг/га і більше атмосферного азоту, забезпечуючи таким чином поліпшення родючості ґрунтів і підвищення урожаю наступних за нею зернових і технічних культур, «санітаром» грунту, закріплює його від згубної дії водної та вітрової ерозії, покращує властивості засолених ґрунтів. Після 2–3-річного використання люцерна накопичує у грунті таку кількість коренів і післяжнивних решток, які за вмістом азоту, фосфору, калію та інших елементів рівноцінні внесенню 40 – 60 т/га гною. Відома ця рослина і своїми лікувальними властивостями [ ].

Другою ціною кормовою та білковою культурою є конюшина лучна, яка фіксує атмосферний азот, проте біологічний потенціал її Західному регіоні України не достатньо вивчений. Створення сприятливих для симбіотичної азотфіксації забезпечує підвищення продуктивності конюшини сприяє додатковому нагромадженню високоякісного протеїну і позитивно відображається на родючості грунту.

Проблемі луківництва на меліорованих ґрунтах присвячено багато наукових праць, але вона і надалі залишається актуальною. Важливе значення має підбір відповідних травосумішок та використання штамів бульбочкових бактерій, які б забезпечували високу продуктивність травостою за доброї якості корму.

Розширення чистих посівів багаторічних азотфіксуючих (бобових) трав при інтенсивному їх вирощуванні вирішують ряд важливих народногосподарських завдань:

сприяє збільшенню збору рослинного білка;

дозволяє економити викопну енергію при створенні самого дешевого кормового протеїну за рахунок включення азоту повітря в біологічний кругообіг;

виключає небезпеку забруднення оточуючого середовища навіть при одержанні високих врожаїв;

забезпечує збереження і розширення відтворення родючості грунту.

Вважають, що продуктивність багаторічних трав, які висіяні в сумішці, вища, ніж у чистому вигляді в середньому на 14-25%, вони довговічніші і більш вирівняні за врожайністю. Це пояснюється біологічними особливостями трав, у природних умовах вони ростуть разом з іншими компонентами і краще використовують запаси вологи та поживних речовин з ґрунту завдяки розміщенню їхніх кореневих систем, а також краще засвоюють сонячну енергію листовою поверхнею. Ці питання особливо актуальні для західного Передкарпаття де біля 70% земель осушено і на даний час використовуються під кормові угіддя.

Встановлено, що збереження екологічної рівноваги в агроландшафтах сприяє встановленню оптимального співвідношення в межах водозбору площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних ресурсів. На цей важливий показник принципу облаштування агроландшафтів і управління екосистем вказував ще в свій час В.Докучаєв.

Ґрунтуючись на цих теоретичних основах, виробництво повинно в найближчий час малопродуктивні землі, від яких значною мірою залежить екологічна стабільність агроекосистем, вивести з орних земель і провести на них фітомеліоративні заходи (залуження, заліснення), що дасть можливість відновити природні функції таких земель.

Інтенсивний напрямок відтворення і ведення лукопасовищного господарства базується на створенні переважно сіяних травостоїв з використанням найкращих районованих видів і селекційних сортів. Вона передбачає підтримання високої її продуктивності шляхом застосування інтенсивної техніки і догляду, своєчасного перезалуження.

В умовах економічної кризи та недостатнього ресурсного забезпечення особливої актуальності набуває виявлення кращих типів природних і сіяних бобово злакових травостоїв на неудобрених та удобрених фонах за різних систем використання.

Важливе значення багаторічних трав підкреслювали у своїх працях класики російської агрономії – В.Докучаєв, П.А.Костичев, О.О.Ізмаїльський, В.Р.Вільямс.

Аналіз літературного матеріалу та інших експериментальних даних дає змогу зробити висновок, що багаторічна трав’яниста рослинність має багатофакторний вплив на ґрунт.

Багаторічні трави накопичують у ґрунті багато органічної маси, під впливом якої покращуються його водно-фізичні властивості. Органічна маса трав є не тільки джерелом поживних речовин, але й допомагає зберегти легкорозчинні елементи живлення, які містяться в самому ґрунті, а також ті, які вносяться з мінеральними добривами.

Велике значення має ступінь розвитку та розгалуженості коренів у верхніх шарах ґрунту. Багаторічні трави, особливо злакові, що мають мичкувату дуже розгалужену кореневу систему, найміцніше закріплюють ґрунт і утримують його від змиву. Проте злакові трави в чистих посівах розвиваються гірше і утворюють меншу кількість коренів ніж у сумішці з бобовими. У травосумішках злакових і бобових трав, густо розгалужені корені міцно скріплюють ґрунт як у верхніх, так і глибинних шарах [14].

Вирощування багаторічних трав має важливе агротехнічне значення. Вони поліпшують родючість грунту, захищають його від водної і вітрової ерозії, залишають у грунті сухі корені і поживні рештки (від 40 до 120 ц/га). У кореневі системи їх міститься від 2,5 до 4% азоту (з розрахунку на суху речовину).

Багаторічні трави накопичують у ґрунті багато органічної маси, під впливом якої покращуються його водно-фізичні властивості. Органічна маса трав є не тільки джерелом поживних речовин, але й допомагає зберегти легкорозчинні елементи живлення, які містяться в самому ґрунті, а також ті, які вносяться з мінеральними добривами.

За даними Ф.І. Філатова (1952) багаторічні трави при врожаї сіна 20 ц/га нагромаджували в орному шарі грунту в середньому 46,3 ц/га коренів у перший, 85 ц/га на другому і 121 ц/га на третьому році користування.

У розв'язанні