Стрижнева коренева система бобових багаторічних трав проникає значно глибше (конюшини до 1-Зм, люцерни до 3-4м,), і значну частину поживних речовин та вологи засвоює з глибших шарів.

Бобово-злакові травостої не потребують азотних добрив, містять більше протеїну, макро- і мікроелементів, краще поїдаються худобою у пізніші фази розвитку. Бобові трави містять естерогени, які позитивно впливають на приріст живої маси і запліднюваність корів. Проте бобові компоненти (особливо конюшина лучна) випадають уже через 2-3 роки, викликають захворювання тварин на тимпанію.

У зеленій масі злакових трав при підживлені азотними добривами підвищується вміст нітратного азоту, знижується вміст цукрів та засвоюваність тваринами мікроелементів. Злакові трави використовують порівняно з бобовими менше калію, фосфору і кальцію, але більше азоту, яким забезпечують їх частково бобові трави.

За даними науково-дослідних закладів, основу травосумішок для корів в Лісостепу повинні складати верхові злаки: тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, стоколос безостий. В умовах нормального зволоження їх можна доповнювати райграсом пасовищним. Із бобових трав включають люцерну посівну і конюшину лучну.

При підборі видів трав і визначенні частки кожного виду, враховували передбачуваний строк використання травосумішки. За короткочасного використання (2-3 роки) травосумішки можуть бути простими - 2-3 види. При середньотривалому використані луки (4-6 років) травосумішки складаються з 3-5 компонентів.

Конюшина лучна (T. pratense L.). Сорт: Дарунок.

Багаторічна, кормова культура для сівозмін Полісся і Лісостепу. Поживність її досить висока — 100 кг сіна відповідає 52 к. од. і містить 7,9 кг перетравного протеїну. Це перехреснозапильна ентомофільна рослина, причому запилення відбувається за допомогою бджіл і джмелів.

Коренева система стрижнева, добре розвинена, заглиблюється в грунт на 1,5—2,5 м, дуже розгалужена, з численними бічними корінцями, на яких розміщуються бульбочкові бактерії. Верхня частина кореня називається головкою, на ній розвиваються пагони — стебла з листками. Стебло складається із недорозвиненого осьового пагона і утворюється із його пазушних бруньок бокових пагонів. Замість головного стебла розвивається багато гілок заввишки 50—80 см. Загальна кількість стебел однієї рослини досягає 25—30. Гілки бувають висхідні й лежачі, порожнисті й виповнені. Форма куща залежить від розміщення стебел і буває зімкнута або прямостояча, розлога чи сланка.

Листки складні, трійчасті, черешкові. За формою вони бувають округлі, оберненояйцеподібні, оберненосерцеподібні, видовжені. На листках є малюнок, який нагадує трикутну пляму білуватого забарвлення.
Суцвіття — кулясті або овальні головки від 2 до 6 на одному стеблі і від 10-15 до 80—100 і більше на одній рослині. Квітки малі, сидячі, з червоно-фіолетовим віночком. Кожна квітка має чашечку з п'ятьма чашолистиками, віночок з п'ятьма пелюстками, маточку і 10 тичинок.

Плід — однонасінний, рідко двонасінний біб. Насіння дрібне, неправиль-носерцеподібної або ви-довжено-округлої форми, жовтого, фіолетового чи строкатого кольору, блискуче, при тривалому зберіганні буріє, втрачає блиск. Маса 1000 насінин — 1,7—1,9г.

У своєму розвитку (за Е.І.Ржановою) вона проходить 12 етапів. Рослинам конюшини властиве гілкування моноподіального типу, при цьому квітконосний пагін не є продовженням головної осі. Конус наростання цієї осі у різних сортів конюшини затримується на II етапі органогенезу і ніби підтримує рослину в молодому стані, забезпечуючи їй процес пагоноутворення; бокові ж пагони переходять до наступних етапів генеративного розвитку; на III і IV етапах, які відбуваються дуже швидко, розвивається суцвіття — головка; V — формується суцвіття та квітка; VI—VII — бутон; VIII — квітка, що . збігається з фазою цвітіння; IX—Х — формується суцвіття; XI — плід і на XII етапі — насіння.

Люцерна посівна (Medicago sativa L.). Сорт: Анді.

Основна бобова кормова культура в системі кормового конвейєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації міститься до 10% білка, а у висушеному листі - до 20% білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о., у 100 кг зеленої маси - до 20 к.о.

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400-600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше.

Коренева система добре розвинена, стрижнева, складається з головного і сильнорозвинених бічних коренів, які проникають у грунт на глибину 8—10 м і більше. Основна маса коренів розміщується у верхньому шарі грунту до 25—30 см. Стебло гіллясте, трав'янисте, утворює сильний кущ, заввишки 100—150 см, добре облистнене. Листки трійчасті. Середній листочок на довгому черешку. Листки із зубчиками на верхній частині, еліпсоподібної, обер-ненояйцеподібної, вузьколанцетної або майже округлої форми. Маса їх — 30—60% загальної маси врожаю. Квітки волотистої форми, складаються із чашечки (п'ять чашолистиків), віночка з п'яти пелюсток, різних за розміром, 10 тичинок, з яких 9 зростаються, та маточки. Суцвіття — циліндрична або головчаста китиця. Плід — багатонасінний біб, спіральне зігнутий (2—5 обертів), коричневого або бурого забарвлення.

Люцерна посівна (за В.А.Ахундовою) проходить дванадцять етапів органогенезу. На І етапі рослина знаходиться у фазі сходів, складається із конуса наростання верхівкової бруньки і двох листкових зачатків. Основну масу пагонів гілкування становлять пагони другого та наступних порядків. Тривалість життя окремих пагонів становить рік, а при скошуванні менше. Зимує люцерна на І етапі у вигляді укорочених пагонів, які мають недиференційований конус наростання. Всі квітуючі та подовжені вегетативні пагони зимою, як правило, відмирають.