Таблиця 2

Дата настання фаз росту трав.

Фази розвитку | Трави | Настання фаз | Перший рік життя трав

Відростання | Бобових | Початок

Масове | 11 червня

17 червня

Злакових | Початок

Масове | 7 червня

9 червня

Стеблування | Бобових | Початок

Масове | 5 липня

20 липня

Злакових | Початок

Масове | 8 липня

15 липня

Стрілкування злакових | Початок

Масове | 23 липня

28 липня

Бутонізація | Початок

Масове | 15 серпня

21 серпня

Колосіння злакоких | Початок

Масове | 12 липня

19 липня

Цвітіння | Бобових

Злакових | Початок

Масове | 13 серпня

19 серпня

4.5. Урожайність бобово-злакових травосумішок

Своєчасне збирання насіння багаторічних трав має важливе значення. Завдання полягає у правильності визначення строку, при якому втрати будуть мінімальними, а насіння – високої якості. Складність цього завдання зумовлюється багатьма факторами, основними з яких є неодночасність достигання та обсипання насіння, незначна частка його в біомасі, дрібнонасінність, висока текучість насіння деяких видів. При цьому враховують, що у таких трав як конюшина гібридна, лядвенець рогатий, райграс високий, костриця лучна, пажитниця багаторічна насіння починає обсипатися у стадії воскової стиглості, а у тимофіївки лучної, стоколосу безостого – у повній стиглості.

Роздільно краще збирати нерівномірно достигаючі бобові та стійкі до осипання злакові трави.

4. 6. Агрохімічна характеристика темно-сірого опідзоленого грунту

Реакція грунту відіграє важливу роль у розвитку рослин і грунтових мікроорганізмів, впливає на швидкість і напрямок перебігу у ньому хімічних і біологічних процесів. Засвоєння рослинами елементів живлення, інтенсивність, мікробіологічна життєдіяльность, мінералізація органіних речовин, розкладання грунтових мінералів і розширення різноманітних важкорозчинних сполук, коагуляція і пептизація колоїдів та інші фізико-хімічні процеси великою мірою визначається реакція грунту.

Кислотність грунту – це здатність грунту підкисляти воду і розчини нейтральних солей. Вона зумовлена наявністю іонів водню (Н+) у грунтовому розчині та обмінних іонів водню (Н+), алюмінію (Аl3+) і марганцю (Mn2+) у грунтовому вберному комплексі.

Розрізняють дві основні форми кислотності грунту: актуальну і потенціальну.

Актуальна, або активна, кислотность-це кислотность грунтового розчину. Величина її залежить від кількості органічних і мінеральних кислот у розчині. Виражають її величиною водного рН.

Потенціальна, або пасивна, кислотность- кислотность грунту, яка виникає під час взаємодї грунту із солями. Це форма кислотності обумовлена наявністю іонів Н+ і Аl3+ , які є у вбірному стані грунтового комплексу. Оскільки міцність зв, язку Н+ і Аl3+ із вбирним комплексом різна, то потенційна кислотність поділяється на обмінну і гідролітичну.

Залежно від величини рН грунти ділять на такі групи за ступенем кислотності:

рН рН

Сильнокислі…….менше 4,5 Близькі до нейтральної…5,6-6,0

Кислі………………..4,6-5,0 Нейтральні………………6,1-7,0

Слабокислі……….. 5,2-5,5

За даними агрохімічного аналізу можна зробити висновок, що темно-сірі опідзолені грунти характеризуються сильнокислою реакцією грунтового розчину, яка знижується по профілю.

Гумус – основний показник родючості, який інтегрує в собі практично всі властивості та явища грунтів.

З гумусовими речовинами пов'язані основні умови живлення та розвитку рослин, які віддзеркалюються в характеристиці грунтового профілю: потужність та багацтво гумусового горизонту, реакція середовища, фізичні властивості грунтової маси, біохімічна та мікробіологічна активність, фітосанітарний стан тощо. Тому оцінюючи гумусовий стан грунтів, ми оцінюємо одночасно практично всі грунтові характеристики. Різний якісно- кількісний склад органічних речовин грунту характеризує гумусовий стан грунту.

До складу гумусу входять практично всі елементи живлення рослин, а також ферменти, антибіотики, вітаміни. Завдяки гумусу в грунтах утворюється певний резерв поживних та фізіологічноактивних речовин. Крім того – гумус –один з основних факторів структуроутворення грунту, а структура забезпечує оптимальний водно-повітряний режим грунту та в цілому новколишнього середовища. Він є акумолятором променистої енергії Сонця на земній поверхні і входить до складу грунтово-вберного комплексу грунту, обумовлює буферні властивості грунту, тобто запобігає зміні реакції середовища.

Гумус грунту – це складний динамічний комплекс органічних сполук, що утворились при розкладі та гуміфікації органічних решток і вступили в тісний зв,язок з мінеральною частиною грунту. Серед гумінових речовин розрізняють три групи сполук: гумінові кмслоти, фульвокислоти та гумін або нерозчинний залишок.

Азотний фонд грунту складається з органічних і мінеральних сполук азоту, що містяться в грунті, і визначаються генетичними властивостями грунтів, злежить від швидкості мінералізації органічних речовин.

Основна частина азоту міститься в грунті у вигляді складних органічних речовин, на частку яких припадає 93-97% загального його вмісту і тільки 3-7% становлять мінеральні сполуки азоту.

Накопичення азоту в грунті відбувається різними шляхами. Насамперед, джерелом азоту для грунту, є азот атмосфери. Над кожним гектаром земної поверхні в атиосфері є близько 70 тис. т азоту. Проте молекулярний азот рослини (крім бобових) не застосовують. Зв'язується молекулярний азот повітря під час грозових розрядів та азотфікуючими мікроорганізмами, що вільно живуть у грунті, особливо бульбочковими бактеріями.

Кількість зв'язаного азоту, що утворюється в атмосфері під час грозових розрядів, невелика – до 2-5 кг/га щорічно. Цей азот у вигляді аміаку і нітратів разом з опадами надходить у грунт.

Більше значення має зв,язувння (фіксація) молекулярного азоту азотофікуючими бактеріями (азотобактер, клостридіум тощо). Щорічно вони поповнюють грунт від 5 до 15кг азоту на 1 га.

Бульбучкові бактерії, що живуть у симбіозі з бобовими рослинами (біологічний синтез азоту) можуть зв'язувати за вегетаційний період від 70 до 200 кг і більше азоту на 1 га.

Крім