Науково обґрунтована система землеробства має винятково велике значення у вирощуванні високих врожаїв сільськогосподарських культур в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України.

Термін “система землеробства ” вперше ввів видатний російський вчений О.В. Совєтов [17].

Система землеробства – це комплекс агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, які забезпечують вирощування максимально високих урожаїв з найменшими затратами коштів і праці при умові підвищення родючості ґрунту. Раціональна система землеробства має групуватися на найновіших досягненнях науки і передового досвіду, сприяти підвищенню культури землеробства, зростанню продуктивності праці і рентабельності виробництва [6].

Система землеробства передбачає обов’язкове застосування заходів захисту ґрунту від водної та вітрової ерозії.

Системи землеробства, які застосовували в минулому і впроваджують тепер, поділяють на примітивні, екстенсивні, перехідні та інтенсивні.

Примітивні системи землеробства характеризуються незначною питомою вагою земель, які використовують під посіви (25% і менше) , і тим, що родючість ґрунту відновлюється внаслідок природних процесів під впливом рослин. Розрізняють залежну, вирубно-вогневу і перелогову примітивні системи землеробства.

Залежна система була поширена давно у країнах, з дуже великими земельними площами і незначною заселеністю людьми. Відновлення родючості ґрунту при цьому відбувалося тільки під час природних процесів, внаслідок яких під впливом рослинності в ґрунті нагромаджувались органічні речовини та азот.

Практично залежна система полягала в тому, що для вирощування сільськогосподарських рослин використовували ґрунти, які до цього ніколи не оброблялись. Вони мали сприятливі фізичні властивості, високий вміст органічних речовин, були чистими від бур’янів і забезпечували високі врожаї.

З часом на цих полях поширювалися бур’яни і погіршувалися хімічні і фізичні властивості ґрунту, що призводило до зниження врожайності. Коли врожай знижувався настільки, що вже не окуповував затрат праці, ділянку залишали і починали використовувати нові [17].

В подальшому в міру розорювання цілинних земель залежна система переросла в перелогову, при якій залишену в переліг ділянку приблизно через 20 років знову обробляли.

При перелоговій системі землеробства людина поверталась до залишеної ділянки (перелогу) тоді, коли на ній відновлювались родючість і ділянка очищалась від бур’янів. Перелогова система землеробства могла розвиватись і розвивалась переважно в степовій лісолучній зоні з виникненням приватної власності на землю на певному ступені розвитку суспільства. При цій системі землеробства відновлення ґрунтової родючості відбувається без втручання людини завдяки дії на грунт природної трав’янистої рослинності без обробітків. Працями П.А. Костичева доведено,що на чорноземах, на старих розораних ділянках переважають легко рухомі мінеральні елементи ґрунту, зменшується кількість перегною і структурних утворень, збільшується кількість бур’янів. На перелозі збільшується кількість перегною, поліпшується структура, зменшується засміченість, що й зумовлює високу родючість таких ґрунтів.

Перелогова система землеробства була першим наближенням до сівозміни. Строк користування ґрунтом при перелоговій системі землеробства залежав від тривалості перебування ґрунту під перелогами і від ґрунтово-кліматичних умов.

Із зміною соціально-економічних умов, концентрацією земель в руках великих землевласників і підвищенням попиту на сільськогосподарські продукти строк перелогу все більше і більше скорочувався. Переліг втрачав свої первісні позитивні властивості. Коли тривалість його скорочувалась до одного року, переліг перетворювався на пар. Так починалась парова система землеробства.

В лісових районах аналогом перелогової системи була лядиння, вогнева або вирубна система землеробства, при якій ліс вирубувався і спалювався, після чого в погано розпушений грунт протягом 2 – 3 років висівали культури і землю залишали. При цьому через наявність на полях пеньків про правильний обробіток ґрунту не могло бути й мови.

Висівна система являла собою різновидність перелогової системи. У висівній системі близько половини землі засівається зерновими, а друга половина залишається під перелогом, при цьому частина перелогу використовується під сіножаті, а друга під пасовища.

При екстенсивних системах половину і більше придатних земель використовували під посіви. Серед сільськогосподарських культур переважали зернові, а високопродуктивні кормові і технічні культури в польових сівозмінах зовсім не вирощували або вирощували дуже мало.

Для відновлення родючості ґрунту здійснювали такі заходи, як обробіток парів, внесення гною та сівбу трав. Незначне використання мали мінеральні добрива, машини тощо. Майже не здійснювали меліоративних заходів. Серед екстенсивних систем землеробства виділяють парову і паропросапну.

В подальшому, внаслідок збільшення і необхідності посівних площ період перелогу поступово скорочувався до одного року. Однорічний переліг почали називати паром, а звідси й систему землеробства, при якій родючість ґрунту відновлювалася в паровому полі, почали називати паровою. Парова система землеробства включає польові сівозміни, в яких пар (пізній) чергується з озимими і ярими зерновими культурами. В тих випадках, коли включаються просапні, таку систему називають паропросапною.

Родючість ґрунту при паровій система землеробства відновлювалась в паровому полі, яке обробляли. Певну роль відігравало і внесення гною, проте паровий обробіток ґрунту був недосконалий, а гною внаслідок слабкого розвитку тваринництва не вистачало. Врожаї сільськогосподарських культур при паровій системі були низькі.

Одним з основних завдань пару було очищення ґрунту від бур’янів. Оскільки при паровій системі землеробства пар використовували як пасовище (толока), а оранку проводили лише влітку, грунт не тільки не очищався від бур’янів, а, навпаки, зростала небезпека поширення їх.

Внаслідок цього парова система не сприяла розвитку землеробства, врожаї зернових не перевищували 7-8 ц/га. Крім того, вони повністю залежали від погодних умов. При паровій системі не було умов для вирощування технічних культур, оскільки на полях висівали тільки зернові культури.

У перехідних системах використовують всі орнопридатні землі і в посівах переважають зернові в поєднанні з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром. Серед перехідних виділяють дві системи – поліпшену зернову і травопільну.

Поліпшена зернова система.