Травопільна система землеробства. З 30-х рр. ХХ ст. почали широко впроваджувати травопільну систему землеробства розроблену академіком В.Р. Вільямсом, визнаючи її універсальною і придатною для всіх районів країни незалежно від природних і економічних умов. Основним принципом травопільної системи землеробства була періодична зміна однорічних культур у сівозміні багаторічними травами.

Ця система передбачала відведення значних площ під сумішки бобових і злакових багаторічних трав, після яких допускалася сівба лише ярої пшениці, а не більш урожайної на Україні озимої. Ця вимога травопільної системи землеробства виявилась науково необґрунтованою.

Необґрунтованою стало також обов’язкове висівання тільки сумішки бобових і злакових багаторічних трав, тоді як Д.М. Прянішников довів, що значні переваги мають посіви одних бобових (вони не тільки поліпшують структуру, а й збагачують грунт на азот).

Помилкові положення травопільної системи землеробства були наслідком переоцінки структури ґрунту і ролі багаторічних трав у підвищенні його родючості.

Водночас травопільна система землеробства передбачала певну систему обробітку ґрунту : оранку плугами з передплужниками, лущення і зяблеву оранку, що сприяло підвищенню культури землеробства. Проте помилкою була вимога про однакову глибину лущення незалежно від конкретних умов, заперечення необхідності використання борін та котків, які нібито дуже руйнують структуру ґрунту.

Отже, замість екстенсивної травопільної системи колгоспи і радгоспи впровадили значно ефективніші системи інтенсивного землеробства. Щодо травопільних сівозмін, під якими тепер розуміють ті, в яких багаторічні трави займають 50 % і більшу площі, то вони доцільні на природних кормових угіддях, особливо для боротьби з ерозією (насамперед у зволожених гірських районах Карпат).

Інтенсивні системи землеробства передбачають високопродуктивне використання придатних земель для вирощування найбільш цінних високоврожайних культур і широке впровадження ефективних заходів підвищення родючості ґрунту, враховуючи найновіші досягнення сільськогосподарської науки і передового досвіду.

В інтенсивних системах землеробства родючість ґрунту поліпшується внаслідок застосування добрив, удосконалення знарядь, обробітку тощо.

Заходи інтенсивних систем землеробства неоднакові у різних районах країни і залежать від природних і економічних умов та особливостей зон. Загальними для цих систем є :

широке використання для підвищення врожайності і родючості ґрунту досягнень науки і техніки;

впровадження не окремих, а системи заходів;

врахування економічних і природних умов окремих зон і кожного господарства, насамперед кліматичних і ґрунтових;

застосування такої агротехніки, яка б відповідала конкретним умовам вирощування рослин, тобто система землеробства повинна передбачати зміни умов погоди, специфічні особливості кожного поля тощо.

Виділяють кілька відмін інтенсивної системи землеробства – плодозмінну, зерно паропросапну,зернопросапну і просапну.

Плодозмінна система. Характерними для плодозмінної системи були такі ознаки:

не можна було на одному полі висівати два роки підряд однакові культури, зокрема зернові. Обов’язковим чергування культур, які належать до різних груп (зернові, просапні, бобові, технічні тощо), тобто рослини, що дають різну продукцію.

В основі плодозмінної системи землеробства лежала теорія, за якою родючість ґрунту зумовлюється лише наявністю в ньому поживних речовин. Саме тому в полях сівозміни правильним вважали розміщення однієї після іншої лише таких культур, які мають різну потребу в елементах живлення.

введення в сівозміну крім зернових і багаторічних трав та просапних культур. Проте багаторічні трави не були обов’язковими в плодозмінних сівозмінах, і замість конюшини можна було висівати просапні або зернобобові.

всі поля засівали сільськогосподарськими культурами і тому цю систему ще називають безперервною.

Плодозмінна система була значним кроком вперед порівняно з паровою, бо змінила традиційний, чисто зерновий напрям господарства. Введення в сівозміну просапних і бобових трав сприяло підвищенню продуктивності землеробства і створення штучних кормових угідь для тваринництва. Почали також вирощувати в польових сівозмінах технічні культури, що дають сировину для промисловості (цукрові буряки, картопля, льон тощо).

Зернопросапна система. Принципи плодозмінної системи землеробства і тепер широко використовують у зарубіжних країнах і в Україні, зокрема в лісостеповій зоні. Але в районах посушливих, де обов’язково потрібно впроваджувати чистий пар і де багаторічні трави не завжди доцільно висівати в польовій сівозміні, впроваджують інші сівозміни – зернопросапні, які не відповідають вимогам класичної плодозміни. Також досить часто, особливо в спеціальних сівозмінах, доводиться збільшувати питому вагу однієї або кількох культур (зернові, просапні) і впроваджувати повторні посіви однієї культури протягом двох років на одному місці.

В районах достатнього зволоження і в зрошувальних господарствах можна впроваджувати і зернопросапну систему, в сівозмінах якої немає парів і 60 – 70% площ займають зернові (30 – 40%просапні та інші культури).

Просапна система. Якщо в структурі посівних площ переважають просапні, і чистих парів немає, внаслідок чого доводиться застосовувати повторні посіви цих культур таку систему землеробства називають просапною. Просапну систему впроваджують у спеціалізованих господарствах по вирощуванню овочів, цукрових буряків, кукурудзи тощо. Найбільше поширена воно в районах зрошуваного землеробства, зокрема в бавовницьких господарствах Середньої Азії. На Україні її частково застосовують у достатньо зволожених північних і західних лісостепових районах, де на значних площах вирощують цукрові буряки та інші просапні культури. В просапній системі використовують багато органічних та мінеральних