Реферат

на тему:

"Сучасна політика ресурсозбереження та ефективність її здійснення"

ПЛАН

ВСТУП 3

1. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 5

2.СУЧАСНА ПОЛіТИКА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 6

3. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, РЕСУРСОЗБЕРІГАННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 9

4. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ХАРАКТЕР ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 11

5.ВИЗНАЧЕННЯ ПІДХОДІВ ТА МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯМ НА ПІДПРИЄМСТВІ 13

ВИСНОВОК 15

ЛІТЕРАТУРА  16

ВСТУП

Загальною тенденцією світового соціально-економічного розвитку є підвищення ролі ресурсозбереження та виділення його в окрему систему, що знаходиться в основі формування конкурентоспроможного, ефективного та ощадливого господарювання. Важливість розвитку і формування системи ресурсозбереження підкреслюється в основних положеннях декларації Ріо-де-Жанейро «Порядок денний на ХХІ століття».Для України проблема раціонального використання ресурсів та ресурсозбереження є особливо актуальною і потребує вирішення. Це пов’язано з надзвичайно високим рівнем матеріало- та енергоємності вітчизняної економіки, істотною амортизацією основних виробничих засобів та застарілими технологіями, нераціональним використанням природних ресурсів, високим ступенем залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів, значними обсягами утворення відходів та шкідливих викидів виробництва. Без переходу до більш ефективної моделі суспільного виробництва та споживання, раціоналізації використання ресурсів неможливий подальший економічний та соціальний розвиток країни, вирішення екологічних проблем. Розширення та поглиблення процесу ресурсозбереження сприяє переходу України до моделі збалансованого розвитку, побудові основ постіндустріального суспільства, прискоренню інтеграції України до глобалізованого світового господарства.Під поняттям «ресурси» в роботі обрано природні ресурси як компоненти природних географічних систем, якості яких використовуються та можуть бути використані людиною для отримання суспільно-значущих продуктів, послуг, енергії на даному рівні розвитку техніки, технології, науки. Таким чином у дослідженні розглянуто традиційний напрям ресурсозбереження, який полягає в раціональному та ощадливому використанні природних ресурсів та похідних від них матеріальних ресурсів та ґрунтується на ДСТУ 3051-95 «Ресурсозбереження». На важливості розвитку системи ресурсозбереження, підвищення ефективності використання ресурсів наголошується у низці законодавчих документів державного рівня: Законі України «Про енергозбереження» (від 1 липня 1994 р. №74/94-ВР, зі змінами), Комплексній державній програмі енергозбереження України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України «Про Комплексну державну програму енергозбереження України» (від 5 лютого 1997 р №148), «Законі про відходи» (Постанова Верховної Ради України від 05 березня 1998 р. № 187/98-ВР).Найбільша ефективність заходів ресурсозбереження досягається на регіональному рівні, тому перспективним є розроблення засад та програм реалізації ресурсозбереження на регіональному рівні. Здійснення просторового аналізу використання ресурсів, виявлення причин, що перешкоджають їх ефективному освоєнню, розроблення рекомендацій щодо забезпечення комплексного використання ресурсів в межах окремих регіонів та в країні є особливо актуальною проблемою для суспільної географії. У зарубіжній літературі напрям ресурсозбереження розглядався в працях Д. Медоуза, К. Боулдінга, Р. Солоу, Т. Тітенберга, Г. Тейлора, У. Ростоу, Г. Одума, Дж. Форрестера, Л. Лаара, Р. Дженкінса, Р. Хелмера та ін.Дослідження проблем ресурсозбереження набули розвитку в Україні в складі еколого-економічних розробок та економіки природокористування. Серед вітчизняних вчених-економістів можна назвати А. М. Близнюк, Б. М. Данилишина, М. І. Долішнього, С. І. Дорогунцова, М. І. Іванова, Я. В. Коваля, Л. Г. Мельника, С. Ю. Половникова, Н. М. Потапова, С. О. Скокова, В. М. Трегобчука, Ю. Ю. Туницю, А. К. Шидловського; вчених екологічного напряму - А. Г. Шапаря, І. Н. Сотника, Ю. П. Лебединського, В. С. Люкшина, О. О. Рибалова, П. М. Семенченка. Більшість суспільно-географічних досліджень ресурсозбереження зосереджувались на вивченні питань ресурсоефективності господарського комплексу країни в цілому, тому територіальне вивчення процесу ресурсозбереження на рівні окремого регіону є актуальним завданням суспільної географії і потребує розробки власного методологічного та методичного апарату.

1. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність. Планомірність стосовно використання природних ресурсів економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.[1 с238] Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі. Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні