Колективний договір укладається на підприємстві з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених органів. Обов’язок складання колективного договору на підприємствах різних форм власності, що використовують найману працю і мають права юридичної особи, установлено ст.11 Кодексу законів про працю та законом України Про колективні договори та угоди.

Сторонами колективного договору є власник підприємства або уповноважена ним особа і трудовий колектив в особі профспілкової організації або, за її відсутності, представники трудового колективу [13,с.8]. У колективному договорі установлюються взаємні зобов’язання сторін, що стосується:

- нормування і оплата праці, установлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат;

- установлення гарантії, компенсації, пільг; забезпечення продуктивної зайнятості; зміни в організації виробництва та праці;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства та умов і охорони праці;

- режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантії діяльності профспілкової або інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці [9,с.186].

Колективний договір може передбачати гарантії та пільги працівникам, не передбачені чинним законодавством. Колективний договір підлягає реєстрації у місцевих органах виконавчої влади відповідно до Положення про порядок повідомної реєстрації галузевих та регіональних угод, колективних договорів.

Одним із внутрішніх нормативних документів на підприємстві є посадові інструкції працівників. Посадові інструкції визначають організаційно-правове становище працівника і являють собою нормативний документ, у якому визначено функції, обов’язки, права, відповідальність щодо виконання роботи у відповідності до займаної посади, а також взаємини працівника з іншими співробітниками підприємства. Посадові інструкції створюються безпосереднім керівником працівника, які затверджуються наказом по підприємству та оголошуються кожному працівнику письмово [13,с.9].

1.3 Управління персоналом підприємства – головна умова вдалої та результативної співпраці кадрової служби з працівниками

Управління персоналом розглядається як свідома діяльність людини з цілеспрямованого узгодження спільної діяльності інших людей. До функцій управління відносять: прогнозування й планування, організація й контроль, координація й регулювання, активізація й мотивація, дослідження. Дані функції дають відповідь на запитання: що треба робити, щоб управляти. Функції управління поєднують персонал управління із загальним змістом його діяльності [7,с.42].

Специфіка управління полягає в цілеспрямованому впливі на процеси спільної діяльності людей. Вплив можна поділити на формальний та неформальний. Формальний представлений вказівками або розпорядженнями, а неформальний є більш ефективним, адже службовець своїми діями вказує на зразок, який працівники із-задоволенням будуть наслідувати [див.10,11].

Завдання управління персоналом полягає у:

1. Формуванні системи управління підприємством в цілому й системи керування персоналом.

2. Плануванні кадрової роботи, розробці оперативного плану кадрової роботи на підприємстві.

3. Проведенні маркетингу персоналу, визначенні кадрового потенціалу й потреби підприємства в персоналі.

4. Обліку й нормуванні чисельності персоналу підприємства [7,с.43].

Технологія управління персоналом підприємства передбачає широкий спектр функцій від прийому до звільнення кадрів:

- найм, відбір і прийом персоналу;

- ділову оцінку персоналу при прийманні, атестації і підборі;

- профорієнтацію й трудову адаптацію;

- мотивацію трудової діяльності персоналу і його використання;

- організацію праці й дотримання етики ділових відносин;

- керування конфліктами і стресами;

- забезпечення безпеки персоналу;

- навчання, підвищення кваліфікації й перепідготовку кадрів;

- керування соціальним розвитком кадрів;

- керування діловою кар’єрою й службово-професійним просуванням.

Процес управління персоналом передбачає наявність об’єкта і суб’єкта управління. Суб’єктом управління персоналом виступають посадові особи, а також відповідні органи підприємства, до обов’язків яких входять функції управління персоналом. Управлінський персонал має ті ж головні ознаки, що й весь персонал підприємства – наявність трудових взаємовідносин з роботодавцями і володіння певними якісними характеристиками [18,с.129].

Прийнято відносити до управлінського персоналу тих працівників підприємства, які не займаються безпосередньо виробництвом продукції або послуг. Таке формулювання може вносити деякі неточності при віднесенні співробітників підприємства до категорії управлінського персоналу. У цьому випадку необхідно уточнити, чи виконує конкретний співробітник або група співробітників загальні функції управління. Згідно „Класифікаційного довідника посад керівників, фахівців і службовців”, весь управлінський персонал поділяється на категорії: керівники, спеціалісти (фахівці), інші службовці [див. 21,22].

До посад керівників належать :

- директор підприємства;

- заступники директора;

- начальники структурних підрозділів підприємства, а також їхні заступники.

Однією з характеристик загальних вимог до посад керівників є наявність вищої освіти і стажу роботи у відповідній галузі 3-5 років.

До посад спеціалістів (фахівців) належать:

- посади, що передбачають виконання економічних функцій:

- посади, що передбачають виконання функцій з інженерно-технічного забезпечення виробництва

До посад фахівців залежно від рівня складності робіт висуваються вимоги про наявність вищої або середньої фахової освіти й у ряді випадку стажів роботи. До посад службовців належать: агент із постачання, секретар-друкарка, експедитор, касир, оператор диспетчерської служби. До службовців, як правило, висуваються вимоги про наявність загальної середньої освіти й спеціальної короткострокової підготовки [7,с.46].

В умовах ринкової економіки для досягнення місії будь-якого підприємства виникає необхідність в розробці концепції довготермінової, орієнтованої на майбутнє кадрової політики, якою мають займатися працівники спеціальної служби управління персоналом. З метою відповідного підбору кадрів, прийому на роботу працівників, обліку їх пересуванню по службі на підприємствах функціонують кадрові служби [7,с.47].

1.4 Оформлення документів особової справи як одне з найголовніших завдань кадрової служби

Особова картка (форма П-2ДС) з автобіографією, даними про трудову діяльність у минулому та проходження державної служби оформляються відповідно до діючої інструкції, затвердженої та зареєстрованої згідно із