досліджень.
Наукова новизна. Досліджено вплив системи основного обробітку та удобрення на показники родючості дерново-підзолистого поверхнево-оглеєного ґрунту та продуктивність посівів квасолі..
РОЗДІЛ І
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1. Господарське та агротехнічне значення квасолі
Господарське значення. Квасоля є цінною зернобобовою високо-білковою харчовою культурою. Вміст білка в її зерні становить 28-30%. За якістю білок квасолі наближається до білків м'яса і добре засвоюється організмом людини. Насіння квасолі містить також органічні й мінеральні речовини: вуглеводи (45-52%), в тому числі цукор (5,2 %),жир (1,8 %) зольні елементи (4%), а також вітаміни А, В1, В2 та ін. Його широко використовують для приготування різних поживних і смачних страв — супів, борщів, вінегретів, пирогів, пюре тощо; дієтичних страв для хворих при захворюваннях печінки, сечового міхура; як сировину для консервної промисловості. У харчуванні використовують також зелені боби (спаржеві сорти квасолі), які містять до 15,7% білка, до 2% цукру, багаті на суху речовину та вітамін С. Використання квасолі як кормової культури обмежене через те, що в її недозрілих бобах, насінні, зелених листках містяться отруйні речовини.
Деякі види квасолі, наприклад багатоквіткову, з довгими виткими стеблами, використовують як декоративну рослину: вона є окрасою веранд, балконів, садових куточків відпочинку та ін.
Агротехнічне значення квасолі визначається її здатністю накопичувати азот у ґрунті. У польовій культурі поширені крупно- та дрібнонасінні форми квасолі. Перші походять з Америки, звідки у XVI ст. потрапили в Європу, а в XVII-XVIII ст. — в Росію. Дрібнонасінна квасоля — досить давня культура країн Південної Азії (Індії, Китаю, Японії). В СНД поширена в Середній Азії. У світовому землеробстві посівна площа квасолі становить 20 млн га. В СНД квасолю як польову культуру вирощують переважно в Україні, Молдові та Грузії на загальній площі близько 50 тис. га, в тому числі в Україні до 20 тис. га. Урожайність її в умовах України невелика — у середньому 10 — 13 ц/га, у кращих господарствах 18 — 20 ц/га.
1.2. Ботанічна характеристика квасолі
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Papilionoideae)
Триба: Phaseoleae
Рід: Квасоля (Phaseolus)
Квасоля (Phaseolus) - рід одно- і багаторічних ліан і напівчагарників, рослина самопильна (до 10% можливо перехресне запилення комахами), сімейства бобових, є зерновою бобовою культурою. Батьківщина - Центральна і Південна Америка, культивується з 4-3 тис. до н.е., відомо понад 200 видів (головним чином у тропіках і субтропіках Америки).
Рід квасолі Phaseolus L. включає до 230 видів, які поділяються на дві групи: американська та азіатська. У квасолі американського походження формуються великі плоскі боби з довгим дзьобиком і крупним насінням, в азіатської - вузькі без дзьобика й дрібним насінням.
У нашій країні поширеним видом є квасоля звичайна (P. vulgaris L.), яка належить до американської групи. У меншій мірі використовуються для харчових потреб такі види американського походження, як квасоля багатоквіткова (P. multiflorus Weld.), лімська (P. lunatus L.) та гостролиста (тепарі) - P. acutifolius Grag. 3 видів азіатської групи на території СНД (Середня Азія, Далекий Схід) поширені квасоля маш (золотиста, азіатська) - P. aureus Roxb та кутаста (адзукі) - P. angularis Weld.
Характерними ознаками роду Phaseolus L. є трійчасті листки, крім перших двох простих (примордіальних) листків, наявність на насінні біля насінного рубчика добре помітного двогорбого потовщення — халази, здатність стебел у витких форм квасолі спіральне закручуватися зліва направо.
Квасоля звичайна. У Центральній та Південній Америці цей вид представлений одно-, дво- та багаторічними трав'янистими рослинами з виткими (ліаноподібними) і повзучими стеблами. Наявні там кущові форми виникли внаслідок діяльності людини.
В Україні квасоля звичайна (2n-22) — однорічна трав'яниста рослина. Стрижнева коренева система добре розвинена. Стебло трав'янисте або слабодерев'янисте, від основи галузиться, голе, різної висоти та форми: у кущової квасолі — прямостояче, невисоке — у середньому 25—45 см, у кущової з виткою верхівкою — до 75 см, у напіввиткової — стебло в'ється наполовину, заввишки до 1,5 м; у виткої — повністю витке, заввишки до 2—3 м і більше.
Примордіальні листки великі, серцеподібної форми, слабоопушені; трійчасті листки складаються з досить великих листочків, переважно з загостреними верхівками. За формою вони серцеподібні, трикутні, ромбоподібні, яйцеподібні.
У пазухах листків розміщуються квітконоси, на яких утворюються китиці від 2—3 до 10—12 квіток у кожній. Квітки середні й великі (від 11—15 до 27 мм), білі, рожеві, фіолетові. У квасолі з білими квітками насіння, як правило, також біле, рожевими — коричневе, з фіолетовими — чорне.
Боби завдовжки 7—25 і завширшки 0,7—1,2 см, закінчуються прямим або зігнутим дзьобиком. За формою вони бувають прямими, зігнутими, шабле- або серпоподібними, мечоподібними та чоткоподібними, плоскими чи циліндричними, з гладенькою і зморшкуватою поверхнею.
За будовою бобів квасолю поділяють на три групи: лущильну - з твердим пергаментним шаром клітин на внутрішньому боці стулок, напівцукрову - із слаборозвиненим пергаментним шаром та цукрову, або спаржеву, у бобах якої немає пергаментного шару. Лущильну квасолю вирощують для одержання стиглого зерна, а цукрову - на "лопатку", для використання в їжу соковитих недостиглих бобів.
Недостиглі боби у квасолі зелені, строкато-червоні, строкато-фіолетові, достиглі - солом'яно-жовті.
Середня кількість бобів на рослині - 10-15 з коливаннями від 5-7 до 35-38 шт. Висота прикріплення нижнього бобу від 6-7 до 15-20 см. У бобах розвивається від 2 до 7-10 насінин, різних за розміром, формою та забарвленням.
За розміром насіння буває дрібне - з масою 1000 насінин від 140 до 250