Однак, на час збирання культури при мілкій оранці спостерігалось ущільнення ґрунту, особливо у нищих його шарах. В середньому за вегетаційний період об’ємна маса ґрунтового шару 10-30см склала 1,49 г/см3.

Квасоля відноситься до рослин із стрижневою кореневою, яка здатна проникати в глибокі шари ґрунту. Тому навіть незначне ущільнення шару ґрунту глибиною 10-30см призводить до погіршення умов живлення та поглинання вологи рослинами.

3.3. Вплив способів основного обробітку

на водні властивості ґрунту

Одним із основних факторів родючості є вологість ґрунту. Запаси вологи в ґрунті залежать від багатьох факторів особливо від водопроникності ґрунту і ступеня випаровування води з його поверхні. А ці властивості обумовлені будовою ґрунту, яку можна змінювати за допомогою обробітку.

Водний режим прикарпатських ґрунтів тісно пов’язаний з характером і величиною опадів, які протягом вегетаційного періоду випадають нерівномірно, що і обумовлює їх нерівномірне використання сільськогосподарськими культурами в різні періоди вегетації. Основним джерелом вологи в цих ґрунтах є атмосферні опади. Ґрунтові води внаслідок слабкої капілярної проникності ілювіального горизонту відіграють незначну роль у постачанні рослин водою.

Що стосується вирощування квасолі, то вона більш посухостійка культура, ніж горох і сочевиця. Особливо вибаглива до вологи в період проростання (100-120% води від маси насіння потрібно для його набубнявіння), а також у фазах цвітіння й зав’язування бобів. У цей період вологість ґрунту повинна бути 70-75% найменшої вологоємкості. При перезволожені під час наливання зерна ріст квасолі припиняється, затримується дозрівання, що є причиною поширення, грибних хвороб і зниження врожайності. Засуха в період цвітіння й дозрівання призводить до обпадання квіток та молодих бобів, насіння формується цупким.

Проведені дослідження показали, що водний режим ґрунту при різних способах обробітку визначається їх впливом на агрофізичний стан ґрунту. Так, при мілкій оранці щільна будова ґрунту нижче 10 см сприяє накопиченню вологи в шарі 0 – 10 см і одночасно затримує її проникнення в нижні шари.

Запас продуктивної вологи в шарі 0 – 10см був дещо вищий при мілкій ніж при звичайній оранці і волога була підтягнута до верхнього шару.

Водопроникність – якісний стан ґрунту, який він може набувати під впливом способів обробітку ґрунту, найбільш повно характеризувати фізичні властивості.

Водопроникність ґрунту поняття сумарне, але між структурою і кількістю проникної води спостерігається пряма залежність.

Дослідження показали, що водопроникність при різних способах обробітку суттєво змінюється. Так, якщо під час посіву по оранці на глибину 20 – 22 см загальна водопроникність становила 616 мл, то при оранці на глибину 14-16 см вона складала всього 543 мл (на 11,9 % менше), що вагомо впливає на ріст і розвиток рослин (таблиця 3.3.1.).

Таблиця 3.3.1.

Вплив способів обробітку на водопроникність ґрунту, мл/год.

(середнє за 2008-2010 рр.)

Обробіток ґрунту,

см | Період проведення досліджень

Сівба квасолі | Збирання врожаю

Година |

Всього | Година |

Всього

1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3

20 – 22 | 248 | 208 | 160 | 616 | 80 | 80 | 82 | 242

14 – 16 | 222 | 167 | 154 | 543 | 51 | 43 | 48 | 142

На час збирання врожаю водопроникність зменшувалась, порівняно з показниками на час посіву. Так при оранці на глибину 20 – 22 см водопроникність була 242 мл, а при оранці на глибину 14-16 см вона становила 142 мл, що на 41,3 % менше ніж на контролі.

Основна кількість вологи концентрувалась у верхньому шарі ґрунту (додаток ).

3.4. Вплив застосування різноглибинного обробітку та удобрення

на вміст легкогідролізованого азоту в ґрунті

Одним з лімітуючи чинників розвитку сільськогосподарських культур є забезпеченість ґрунту сполуками азоту. Запаси ґрунтового азоту зосереджені переважно в органічній речовині ґрунту і лише незначна його частина представлена найбільш доступними для рослин мінеральними сполуками.

Регулювання азотного режиму ґрунту за допомогою мінеральних добрив дозволяє одержувати стабільні врожаї культур з високою якістю отриманої продукції. При визначенні потреби сільськогосподарських рослин у додатковому азотному удобренні слід враховувати вже встановлені закономірності, у відповідності з якими основною і побічною продукцією культурних рослин виноситься 50-55% мінерального азоту, внесеного з добривами, біля 20% азоту відновлюється денітрифікуючими бактеріями і втрачається ґрунтом, значна частина його мігрує за межі кореневмісного шару з низхідним потоками ґрунтової вологи. Тому подальше вивчення азотного режиму ґрунту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах залишається актуальним і на сучасному етапі.

Дослідження визначили тенденцію зміни азотного режиму дерново-середньопідзолистого поверхнево-оглеєного ґрунту залежно від технічних прийомів вирощування квасолі (таблиця 3.4.1.). Встановлено, що зміни, які відбулись в азотному режимі, узгоджуються з його гумусовим станом, оскільки в органічних сполуках ґрунту зв’язано біля 90% азоту. Саме від якісного складу органічної речовини ґрунту залежить спрямованість процесів трансформації азоту в ґрунті, межі мобілізації і використання ґрунтового азоту.

Таблиця 3.4.1

Вміст легкогідролізованого азоту в шарі ґрунту 0-20см під впливом

технологічних прийомів вирощування квасолі

(середнє за 2008-2010 рр.)

Норми внесення

мінеральних добрив | Легкогідролізований азот, мг/100гр ґрунту

глибина оранки, см

20-22 | 14-16

без добрив (контроль) | 14,5 | 14,8

P60K60 | 14,3 | 14,6

N30P60K60 | 15,9 | 15,6

N60P60K60 | 16,9 | 16,6

Використання ґрунту в землеробстві без внесення органічних й мінеральних добрив призводить до зменшення вмісту валового азоту порівняно з вихідними даними, що ймовірно відбувалося, за рахунок інтенсивного використання рослинами найбільш рухомих й доступних для живлення сполук азоту.

Важливим показником оцінки впливу удобрення на азотний режим ґрунту, є рівень вмісту легкогідролізованого азоту (рисунок 3.4.1.), як найближчого резерву азотного живлення для рослин.

Результати проведених нами