Хвороби квасолі. На посівах квасолі найбільш шкодочинні в умовах України антракноз, бактеріоз, кореневі гнилі, звичайна і жовта мозаїки. Антракноз — грибне захворювання. Гриб пошкоджує надземні органи протягом усієї вегетації. Ознаки хвороби проявляються на сходах, сім’ядолях. Хвороба може призводити до загибелі сходів. Спори гриба пошкоджують також стебла, боби і навіть насіння. Хвороба передається через насіння, ґрунт, післяжнивні рештки. Заходи боротьби — здорове насіння, правильне чергування в сівозміні. дворазове обприскування насінних посівів у період вегетації 1%-ю бордоською рідиною (перший раз по сходах, другий — при утворенні бобів).

Бактеріоз пошкоджує листки, стебла і боби, знижує врожайність до 40-50%, погіршує товарну якість насіння, яке стає щуплим, недорозвинутим. Проти хвороби слід протруювати насіння, обприскувати рослини 1%-ю бордоською рідиною або 0,5%-м розчином цинебу.

Кореневі гнилі викликаються комплексом збудників. У фазі сходів уражують прикореневу частину стебла і коріння, рослини відстають у рості, в’януть, настає повне або часткове безпліддя. Проти кореневих гнилей обов’язково треба протруювати насіння.

Звичайна і жовта мозаїки — вірусні хвороби. Ознаками захворювання є скручування і деформація листків, карликовість рослин, плями на листках. На стеблах та бобах симптоми хвороби відсутні. Поширюються вірусні хвороби попелицями, тому потрібно боротися з переносниками вірусів. Важливе значення має просторова ізоляція з іншими бобовими культурами.

Збирання врожаю. Врожай збирають роздільним способом: спочатку скошують або висмикують рослини й формують із них валки, потім їх підсушують, підбирають і обмолочують комбайнами. Збирання починають, коли дозріє 60-80% бобів, розміщених у середній і нижній частинах рослини. Щоб запобігти втратам, збирати врожай краще вранці або у вечірні години, коли боби вологі від роси і менше розтріскуються.

Скошують квасолю переобладнаними на низький зріз жатками, а також збирають квасолезбиральною машиною ФА-4М. При обмолоті насіння легко розбивається, тому потрібно зменшити швидкість обертання барабана до 300-400 об./хв., опустити підбарабанник і замінити стальні била на дерев’яні або гумові. Зразу після обмолоту зерно очищають і сортують, досушують до вологості 14-15%. Зберігають його у добре вентильованих приміщеннях на дерев’яній підлозі шаром не більше 1-1,2 м. При зберіганні в мішках їх штабелюють на дощатих стелажах завширшки у 2-3 мішки і заввишки не більше шести рядів.

1.5. Історія розвитку основного обробітку ґрунту в Україні.

Історичний період від становлення в Україні більш як 2500 років тому і до початку ХХ століття характеризувався послідовним розвитком і удосконаленням плужного обробітку.

В 30 – 40 роках ХХ ст. починають вивчати безплужний спосіб обробітку ґрунту. В 1959 році Фолкнером була розроблена система безполицевого обробітку, при якій основними знаряддями були диски [33,36].

За даними американських вчених застосування безполицевого обробітку дозволяє економити пальне і працю на 40–50%, збільшувати продуктивність, скорочувати час необхідний на підготовку ґрунту до посіву. І при цьому зберігати на поверхні ґрунту значну кількість післязбиральних решток, що послаблює ерозію ґрунтів [18].

Ще здавна увагу дослідників привертали питання поглиблення і окультурення орного шару, продовжувались вивчення впливу способів і систем обробітку ґрунту на формування ґрунтової структури [9].

Поряд з відзначеними результатами існувала думка про недоцільність глибокої оранки. Дослідження ряду авторів в подібних ґрунтово-кліматичних умовах не встановили позитивної дії глибокого обробітку (більше 20 см.) на підвищення родючості ґрунту і продуктивність сівозміни [8,15].

Глибока оранка з обертанням скиби супроводжується різким зменшенням родючості дерново-підзолистого супіщаного ґрунту, глибина гумусового горизонту якого не перевищує 20 см. Для утворення глибокого гомогенного шару потрібно 15 – 20 років. Аналогічна закономірність отримана на дерново-підзолистих поверхнево оглеєних ґрунтах [32].

Протягом останніх десятиріч увага дослідних колективів в Україні була зосереджена на двох основних проблемах: порівняльному вивченні системи полицевого і безполицевого обробітку ґрунту та проблемі його мінімалізації.

У вивченні ефективності безполицевого обробітку в Україні протягом XX сторіччя чітко простежується три періода.

Перша досить успішна спроба заміни полицевого обробітку була пов’язана з діяльністю Мальцева. Коли на основі досліджень і практики було запропоновано нову систему обробітку ґрунту у зернових чотирьох або п’яти пільних сівозмінах за якої один раз за ротацію здійснювали глибоке безполицеве розпушування, а далі в наступні 3 – 4 роки проводили дискування на глибину до 10 см.

Позитивним результатом даного періоду досліджень було розроблення системи диференційованого обробітку ґрунту, що передбачали поєднання в сівозмінах оранки з мілким і поверхневим обробітками, зокрема, дисковими знаряддями під озимі колосові після гороху, кукурудзи, гречки та інших попередників.

На початку 70 років сформувались і почали широко впроваджуватись українські зональні варіанти застосування ґрунтозахисного безполицевого обробітку. Основна перевага обробітку без обертання скиби – її високий ґрунтозахисний ефект, швидке і якісне проведення підготовки ґрунту до посіву під озимі та інші дрібнонасіннєві культури.

Другий етап даної проблеми був пов'язаний з швидкими темпами наростання ерозії у всіх зонах країни.

На Україні питання захисту ґрунтів гостро виникло в зв’язку з активним розвитком водної та вітрової ерозії, особливо катастрофічної на півдні країни. Умови, які склалися, вимагали розширення досліджень і здійснення практичних кроків в розробці та впровадженні ґрунтозахисних систем обробітку ґрунту, спираючись на застосування комплексу протиерозійних знарядь [40].

У процесі дослідження були з’ясовані особливості застосування безполицевого (плоскорізного) обробітку в Україні, які визначаються місцевими умовами: набором культур, структурою посівних площ, сівозмінами, системою удобрення та ін. головною