Молібден потрібний для живлення бобових культур і фіксації молекулярного азоту із повітря. Молібден є складовою частиною ферментів нітратредуктаз, які беруть участь у відновленні нітратів у частинках кореня до аміаку.

Важливий фактор який впливає є світло. Має прямий зв’язок із живлення, зміна дня і ночі, зміна вологості, температури. Інтенсивність освітлення це виробилося у рослин і тому вони постійно реагують і як наслідок нормального розвитку.

Також впливає на фіксацію азоту механічний склад ґрунту, фізичні властивості, кількість гумусу, глибина орного шару, вологість ґрунту, пористість, щільність, аерація.

Здатністю фіксувати молекулярний азот володіють багато мікроорганізмів. Зараз доказано, що крім бульбочкових бактерій, азотобактера і анаеробного азотфіксатора (Clostrudium pasteurianum), має бути перечислений ще ряд мікроорганізмів, серед яких необхідно згадати мікобактерії (М. В. Федоров і Т. А. Калинниська, 1959), деякі термофільні бактерії (І.І.Рахно і В.І. Тохвер, 1957 ), багато грибів, пурпурні бактерії, синьо-зелені водорості.

Багато дослідів показали, що всі вільноживучі азотфіксуючі можуть накопичувати в рік 10-15 кг азоту на 1 т. в той же час як в результаті спільної діяльності бульбочкових бактерій і бобових рослин різні види мікроорганізмів можуть накопичувати в корінні і надземній масі 75-200 і більше кілограмів азоту на 1 га в рік.

Різні види бобових рослин при забезпеченні їх фосфором і калієм можуть фіксувати наступну кількість азоту па 1 га в один рік: конюшина - 150-160 кг, люпин - 160 кг, люцерна - 300 кг [2].

В умовах Швеції максимальна кількість атмосферного азоту, асимілюючого в рік на 1 га, по даних Бельфе, складає для однорічних культур, таких, як горох, вика. 150-200 кг, а для багаторічних, таких, як конюшина, люцерна, - 300-400 кг. Проте серед кількості атмосферного азоту, фіксуючого бобовими рослинами, складає 50 і 100 кг на 1 га відповідно для однорічних і багаторічних рослин.

Лопис (1925), враховує, що бобові культури в середньому фіксують 68 кг азоту на 1 га, де площа посіву бобових рослин в США в 14,8 мли. га, рахував, що сільське господарство США получаг щорічно 1 млн. т безплатного азоту.

Існує думка, що вказані цифри завищені і одержані за рахунок неправильного розрахунку азотфіксуючої здатності бульбочкових бактерій. Істинна кількість фіксуючого азоту можна розрахувати тільки по різниці азоту в іннокуляційних і неіннокуляційних рослинах ( В. І. Шевчук, 1963). Проте з таким визначенням фіксуючого азоту неможна погодитись. Всі неінокуляційні рослини використовують тільки мінеральний азот, а іннокуляційні можуть використовувати і мінеральний азот ґрунт, і молекулярний азот повітря. Відому частину мінерального азоту із ґрунту вони обов'язково споживають на початку свого розвитку. При подальшому рості вони також можуть, в якій-небудь мірі скористатися азотом ґрунту.

По даним Аллос і Бартоломю (1959), використавши в своїй роботі методику міченого азоту, різні види бобових рослин, іпнокуляційні бульбочкрві бактерій, реагували посиленням росту та використанням великої кількості ґрунтового азоту па внесення в субстрат додаткового мінерального азоту. В ряді випадків внесення мінерального азоту викликало посилення фіксації молекулярного азоту.

Проведені досліди Н.В. Мєшкова (1963) показали, що фіксований азот в дослідах з люцерною за 2 роки склав 72,7 % від загального азоту в урожаї рослин, а в дослідах з багаторічним люпином - 78,3 %. Найбільш високу кількість фіксуючого азоту було ним досліджено для гороху -91,0%.

В 1964 і 1965 роках Н.М.Лазеревим і Л. М. Афанасєвой були проведені вегетаційні досліди по визначенню розмірів симбіотичної фіксації азоту люпину і люцерни при дослідах методики стабільного ізотопу азоту. Досліди проводили в 7-кілограмових посудинах з річковим піском, практично який не містить азоту (0,0025 %). В пісок вносили по Прянішнікову: мічений азот в формі сірчаного амонію, якого дали в подвійній кількості: для люпину 8,4 мг на 1 кг і 58,8 мг па 1 кг (відповідно 0,1 і 0,7 норми), для люцерни було взято 0,2 і 1,0 норми. Для проведення аналізів в дослідах з люпином рослини знімали в 2 терміни 1 і через 2 місяця після посіву, а в дослідах з люцерною раз через З місяця після посіву. Насіння при посіві іпнокулювались активними шмами бульбочкових бактерій.

Дані показали, що збільшення дози азоту при іннокуляції рослин не приводять до кращому розвитку люпину і більшому урожаю.

Важливим фактором формування врожаю сільськогосподарських культур є забезпеченість ґрунту сполуками азоту. Запаси ґрунтового азоту зосереджені переважно в органічній речовині ґрунту і лише незначна частка їх представлена мінеральними сполуками, які найбільш доступні рослинам.

Зрозуміло, що рослини дуже чутливі як до нестачі,так і до надлишку азоту в ґрунті. Тому оптимізація азотного режиму ґрунту під культурами сівозмін забезпечує високі врожаї,хорошу якість продукції.

Вміст загального азоту в ґрунті знаходиться в межах 0,03-0,5% і в основному представлені біологічно стійкими 65-80% та лабільними органічними сполуками 6-9%. Азот органічних сполук не доступний для рослин,тому достатнє забезпечення рослин азотом залежить від мінералізації цих сполук.

На сучасному рівні розвитку сільського господарства не другорядну роль азоту ґрунту у забезпеченні цим елементом. За даними Г.П.Гамзикова ґрунтом може засвоюватися від 20%-51% внесеної дози азоту. Кількість азоту що потрапляє в ґрунт з добривами надзвичайно мізерна відносно загального вмісту його в ґрунті.

Тому ця величина є незначною для зміни процесів відтворення азотних процесів речовин в ґрунті. Узагальнення даних, наведених у науковій літературі, свідчить, що мінеральні добрива в меншій мірі впливають на поповнення запасів загального, ніж органічні.

За даними І.М.Листопадова вміст азоту залежить від кількості надходження