Найбільші очаги розвантаження існували поблизу санаторію Шкло та коло впадіння потічка Руського в р. Гноєнець, на відмітках 240-245 м. На території санаторію фонтанувало джерело сірководневої води видатністю до 60 л/с. Розвантаження сірководневих вод в річки приводило до того, що вода забарвлювалась в зелений колір мікрочастинками сірки, що утворювались при окисленні сірководню. Звідси йде назва річки Шкло (скло). Запах сірководню дав повід назвати річки: Гноєнець, Вонячка, Смердех.

Площа розповсюдження напору співпадає з площею сірчаного покладу, де відмітки поверхні від 230 до 240 м. Тому при бурінні свердловин на площі родовища до початку осушення спостерігалось фонтанування.

Підземні води формувались в результаті заміщення седиментаційних морських вод атмосферними водами. Формування карстової системи в гіпсоангідритах обумовлено особливостями руху води в артезіанському схилі. Прісна вода омиває підошву гіпсоангідритів і розчиняє їх, формуючи сітку підземних порожнин, яка співпадає з системою тріщин в вапняках. Поступово вода насичується сульфат-іонами і її розчинююча здібність зменшується. Поблизу скиду сульфатні води зустрічаються з скупченням органічних сполук, що викликає розвиток анаеробних процесів окислення органіки з виділенням сірководню та елементарної сірки. Сірководнева вода розвантажується в долинах річок, де глинистий водоупор розмитий. Нерівномірне розчинення гіпсоангідритів призводить до деформації надкладу з появленням тріщин і зон розтягнення в гіпсоангідритах, що прискорює ріст порожнин.

Розвиток карсту формує зональну водопроводимість водоносного комплексу. Поблизу області живлення гіпсоангідрити повністю розчинені і залягаючі слабо проникливі глини, а також пісковики опущені на поверхню вапняків, частково кольматуючи тріщини. Тут проходить зона низької водопроводимості. Далі проходить зона, в якій набув розвитку карст в нижній частині сульфатної товщі. Тут водопроводимість різко зростає і досягає дуже великих значень. Далі, поблизу контуру осіркування карстові полості відсутні, тут знову водопровідність зменшується. Проникливість сірчаної руди обумовлена її каверзністю і змінюється в широких межах. Кавернозні руди зустрічаються, як правило, в місцях з великою потужністю руди, там, де вона залягає не на гіпсоангідритах, а на підстелюючих водоносних породах.

Хімічний склад підземних вод тортонського водоносного комплексу до початку гірничих робіт формувався внаслідок заміни древніх морських вод інфільтраційними і за рахунок розчинення гіпсу та вапняку.

В результаті експлуатації родовища гідрогеологічні умови району суттєво змінились. Зміни гідрогеологічної будови – це розкриття нижньотортонського водоносного комплексу кар’єром, проведення виплавки сірки на рудниках ПВС, утворення відвалів, інтенсифікація карстово-суфозійних процесів, а також закладка карстових порожнин.

Осушення кар’єру на початку будівництва здійснювалось за допомогою свердловин з центр обіжними насосами, але внаслідок нерівномірності водопроводимість деякі свердловини були мало дебітні, тому від свердловинного способу відмовились і перейшли до відкритого водовідливу. Закарстованість рудовміщуючого водоносного комплексу і його гідравлічний зв'язок з поверхневими водами обумовлюють особливо великий водо приток в кар’єр, який на початку сягав 65 тис. мі /добу і поступово збільшився до 110-150 тис. мі /добу.

Осушення кар’єру привело до інверсії потоку підземних вод: місця розвантаження перетворились в місця живлення. Джерела щезли вже через декілька днів після початку відкачки води. Почалась інтенсивна деформація поверхні в долинах річок, виникли численні карстові провали, через які спостерігалось поглинання води.

На площах, де велась підземна виплавка сірки, на місці сірчаної руди утворились високо проникливі зони, складені роздавленим вапняковим скелетом. Покриваючі неосірковані вапняки стали тріщинуватими внаслідок нерівномірного осідання над виробленим простором. В нижній частині рудного покладу утворилась водоупорна зона сірконасичення. Відпрацьовані зони заповнені гарячою техногенною водою, яка сформувалась внаслідок насичення прісного теплоносія розчинними сполуками з руди.

Ґрунтові води на ділянках підземної виплавки забруднені сульфатами внаслідок само виливу пластових вод з свердловин. Крім того,окислення сірки приводить до створення сірчаної кислоти, тому водневий показник в грунті нерідко знижується до 3-4. В періоди інтенсивних опадів спостерігається забруднення річок кислими водами.[3.31-39ст.]

Одним з чинників, що викликали зміни гідрогеологічних параметрів нижньотортонського водоносного комплексу, є карстово-суфозійні процеси. Щоденно підземні води розчиняють 164 мі гіпсу, а за весь період осушення розчинено 1,8 млн. мі. Це обумовлює збільшення водопроводи мості в зоні розвитку карсту. В той же час суфозія – винесення піщано-глинистого матеріалу з покриваючих порід в карстові порожнини – приводить до кольматації шляхів фільтрації води.

В період експлуатації кар’єру в зв’язку з важливістю питань відкачки, очистки і скиду дренажних вод, а також карстовою небезпекою тортонський водоносний комплекс вивчений дуже детально. В той же час водоносний горизонт четвертинних відкладень практично не вивчений. Найбільшу потужність четвертинні відкладення мають в долинах річок, де вона перевищує 30 м. Ці долини під час відступлення Рисського льодовика заповнені озерними глинами потужністю до 10 м і флювіогляціальними пісками. В сучасний період, коли внаслідок розчинення гіпсоангідритів поверхня землі поступово знижується, долини на 1,5-2 м заповнились торфом.

Пониження рівнів в водоносному горизонті четвертинних відкладень носить дуже складний характер. Крім депресії навколо кар’єру створились зони пониження рівнів в місцях, де четвертинний і тортонський горизонти зв’язані між собою, зокрема щезла вода в колодязях в селах Молошковичі, Лосковичі. Понизились рівні води в більшості карстових озер. В долинах висохли болота і вони здебільшого використовуються під городи.

Приток води з водоносного горизонту четвертинних відкладень оцінюється в 10-25 тис. мі за добу. Поряд