Завдяки своїм цілющим властивостям чайний гриб знайшов своє застосування в медицині, косметиці і кулінарії.

Використання чайного гриба в народній медицині.

Чайний гриб здавна використовувався в народній медицині. Його настій рекомендується при лікуванні багатьох хвороб шлунково-кишкового тракту: бактеріальній дизентерії, гастрогенному ентериті, гастрогенному ентероколіті та дизентерійному коліті. Лікування дизентерійних хворих чайним грибом дає кращі результати, ніж багатьма іншими хімічними препаратами. Досить ефективне його застосування при атеросклерозі – хвороба пов’язана з дефіцитом ліпази. Настій чайного гриба містить великі кількості цього ферменту. Тому тривале постійне вживання настою значно знижує рівень холестерину в організмі. В людей, які вживають чайний квас, скарги пов’язані з атеросклерозом зникають за короткий час [21].

Настоєм чайного гриба лікують ангіну, нежить, зубний біль, запалення ясен. В його складі містяться вітаміни групи В, зокрема пантотенова кислота, яка бере участь у формуванні опорного апарату зубів.

Постійне вживання настою дозволяє поступово вилікувати „безпричинні” головні болі, призводить до зниження артеріального тиску при гіпертонії, покращує травлення, швидко нормалізує апетит.

Настій чайного гриба – природний регулятор нормального балансу мікрофлори кишківника. При цьому дуже важливо, що він є продуктом природного походження і не викликає ніяких побічних ефектів [16].

Регулярне вживання дозволяє очистити кишківник, а це означає – очистити і шкіру. Але в цьому випадку настій чайного гриба потрібно застосовувати ще й ззовні.

Цей напій ефективно вивчається з 1852 року. Багато лікарів підтвердили лікувальну дію настою чайного гриба і дійшли висновку, що він має ефективні властивості антибіотика, полегшує прояви ревматизму, подагри, нейтралізує деякі токсини, виводить з організму шлаки, очищує кров, лікує діабет, нервозність, сповільнює старіння [22].

В 1951 році в Росії проводилися дослідження „Центральним Онкологічним дослідним об’єднанням” і „Російською академією наук” в Москві . Було знайдено прямий зв’язок між щоденним вживанням чайного квасу і високою стійкістю організму проти раку. Доведено, що тривале вживання настою чайного гриба стимулює роботу імунної системи і підвищує синтез інтерферону. Ці результати були підтверджені в Швейцарії, Німеччині і Нідерландах.

Недавні дослідження показали антибіотичну активність напою проти Helicobacter pyroli (збудник виразки шлунку), E.coli (збудник ешеріхіозу), Stafilococcus aureus (збудник гнійних інфекцій) і Agrobacterium tumefaciens. Це головним чином пов’язано з синтезом оцтової кислоти під час бродіння.

Більшість властивостей настою чайного гриба зумовлена його кислотним складом. Його детоксикуюча властивість забезпечується здатністю глюкуронової кислоти зв’язувати молекули токсинів і виводити їх з організму через нирки чи кишечник [22].

Чай і настій чайного гриба представлені в літературі як два різні напої і ніяка кореляція між ними не знайдена. Але деякі ефекти чайного квасу властиві саме для чаю. Так, складові чаю – катехіни все більше і більше визнаються як сильні антиоксиданти, речовини, які запобігають раку, атеросклерозу, діабету, мають антизапальну дію. Позитивний вплив катехінів також може бути модифікований різними хімічними агентами, які містяться в цих ферментованих напоях. Наприклад, було показано, що токоферол і аскорбінова кислота, які синтезуються чайним грибом, проявляють стійкий синергічний ефект, підвищуючи антиоксидантну активність катехінів, що містяться в чаї [25]. Синергічна антимікробна активність етанолу, оцтової кислоти, хлориду натрію і незамінних жирних кислот була показана in vitro. Такого типу взаємодії між речовинами можуть мати місце і по відношенню до гриба. Відомо, що чайний гриб може стимулювати імунну систему, травлення і функції печінки, підсилювати загальний метаболізм, що може бути результатом, який пов’язаний як з вживанням самого чаю, так і чайного квасу [22].

Зараз прийнято вважати, що чайний квас – одна із найкращих речовин для відновлення сил організму, лікує хронічну втому, підвищує опір організму до різних хвороб.

1.2. Рослинні екстракти (хімічний склад та механізм дії на організм).

Біологічна активність рослинних екстрактів залежить від наявності в них комплексу різноманітних за хімічною структурою речовин. Найважливішими з них є алкалоїди, глікозиди, дубильні речовини, флавоноїди, ефірні олії, рослинні гормони, вітаміни, мікроелементи, органічні кислоти, мінеральні солі, смоли тощо [9].

Алкалоїди – це складні азотовмісні сполуки лужного характеру, що виробляються в організмі рослин. Вони перебувають в рослинах здебільшого у формі солей яблучної, щавлевої, лимонної, винної та інших кислот. Алкалоїди є у всіх частинах рослини, але розподілені в них нерівномірно. Одні рослини містять їх більше в плодах, інші – в корі, коренях. Наявність алкалоїдів у рослинах незначна – від ледь помітних слідів до 2 – 3% у сухому продукті. Більшість рослин мають по кілька різних алкалоїдів.

Алкалоїдні рослини характеризуються складною та багатогранною дією на організм людини. Вони активізують поділ клітин, підвищують артеріальний тиск, посилюють загальний обмін речовин, покращують секрецію травних залоз [7;9].

Глікозиди – становлять велику групу діючих речовин, що продукуються рослинами. Вони складаються з сполук глюкози або інших цукрів з різними речовинами. Глікозиди легко розпадаються на вуглеводневу частину – глікон – і одну чи кілька не цукристих речовин, які називаються агліконами. До агліконів належать альдегіди, алкалоїди, спирти, терпени, флавони, органічні кислоти тощо [4;9].

Залежно від хімічної будови глікозиди поділяються на 3 групи:

аглікони, які не мають у своєму складі азоту;

аглікони, в яких є азот;

аглікони, що містять азот і сірку.

Глікозиди дуже поширені в рослинному світі і можуть бути в будь-якій частині рослини.

За дією на організм розрізняють такі глікозиди: