між цим вітаміном і ступенем окислення ліпідів. Відомо, що токофероли виконують в організмі дві головні метаболічні функції. По-перше, вони є найбільш активними і, можливо, головними природними жиророзчинними антиоксидантами: руйнують найбільш активні форми кисню і захищають від окислення полі ненасичені жирні кислоти. По-друге, токофероли відіграють специфічну роль в обміні селену. Селен, як відомо, є інтегральною частиною глутатіонпероксидази – ферменту, який захищає мембрани від руйнівної дії перекидних радикалів [5]. Біологічна роль вітаміну Е зводиться, таким чином, до запобігання автоокислення ліпідів біомембран і можливому зниженню потреби в глутатіонпероксидазі, необхідній для руйнування пероксидів, які утворюються в клітині.
Органічні кислоти. Рослини, як правило, багаті на жирні і ароматичні карбонові кислоти. До кислот, що мають виражену фармакологічну дію, належать валеріанова та ізовалеріанова, які частково містяться в деревію тисячолистому, ромашці лікарській, гірчаку перцевому, бузині чорній тощо. З багатовалентних карбонових кислот – оксалова, щавлева, малонова (чистотіл, горобина, чорниці); із ароматичних – бензойна, саліцилова, корична [9].
Насичені жирні кислоти – олеїнова, лінолева, ліноленова – посилюють реактивну здатність організму. Вважають, що органічні кислоти мають вітаміноподібні властивості. При нестачі їх в організмі порушуються функції нирок та статевих залоз. Ці кислоти зменшують кількість холестерину в крові і запобігають атеросклерозу.
Досить поширена в рослинах хлорогенова кислота [24].
хлорогенова кислота
Це природна сполука класу фенолів. Хлорогенова кислота є ефіром кофейної та хінної кислот [24;26]. Вона є важливим фактором рослинного метаболізму. Хлорогенова кислота є також антиоксидантом і має протигрибкову активність. Фунгістатична активність хлорогенової кислоти більша за бактеріостатичну.
Результати досліджень, проведених на тваринах, показали, що хлорогенова кислота незворотньо інгібує глюкозо-6-фосфатазу. За рахунок цього вона здатна знижувати рівень глікогенолізу.
Хлорогенова кислота має більшу антиоксидантну активність, ніж аскорбінова кислота, здатна активувати глутатіон-S-трансферазу через елементи антиоксидантної відповіді (antioxidant response elements, ARE). Вона також знешкоджує вільні радикали у водних розчинах [24].
Антибіотичні сполуки виявлено в багатьох рослинах: у звіробої, шавлії, календулі, чорниці, лопусі тощо. Ці речовини хвороботворно впливають як на самі рослини, так і на різні мікроорганізми, що живуть у ґрунті. Вони активно діють проти бактерій, небезпечних для здоров’я людини (стафілококів, стрептококів, мікобактерій туберкульозу).
Особливо цінні антибіотики вищих квіткових рослин, у складі яких є важливі лікарські речовини – фітонциди [9]. Це природні отрути, що виробляються рослинами з метою самозахисту живих тканин від розмноження в них мікроорганізмів. Разом з тим фітонциди активізують життєві функції рослин, знищують комах, відлякують гризунів, стимулюють ріст одних рослин та пригнічують ріст інших.
Фітонциди – сильно діючі антибіотики (особливо часнику, цибулі, смородини). Вони не тільки вбивають найпростіші мікроорганізми, а й руйнують, розчиняють їх протягом кількох хвилин. Вважають, що фітонциди стимулюють захисні сили організму. Зокрема, фітонциди часнику, евкаліпта, звіробою стимулюють регенеративні процеси. Дія фітонцидів вищих рослин спрямована не стільки на боротьбу з мікроорганізмами, скільки на стимуляцію імунологічних властивостей людського організму [3].
2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Збирання, висушування та заготівля лікарських рослин.
Для дослідження використовували 30 лікарських рослин. Для приготування настоїв брали ті частини рослини, які містять багато біологічно активних речовин: живокіст лікарський (Symfytum officinale) – корені; малина звичайна (Rubus idaeus), підбіл звичайний (Tussilago farfara), спориш звичайний (Polygonum aviculare), суниця лісова (Fragaria vesca), чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus), смородина чорна (Ribes nigrum) – листя; шипшина собача (Rosa canina), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), горобина чорноплідна (Aronia mellanocarpa) глід криваво-червоний (Crataegus oxyacantha) – плоди; бузина чорна (Sambucus nigra), деревій звичайний (Achillea millefolium), звіробій звичайний (Hypericum perforatum), липа серцелиста (Tilia cordata), нагідки лікарські (Calendula officinalis), ромашка лікарська (Chamomilla recutita), ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea) – квіти; дуб звичайний (Quercus robur) – кора; шавлія лікарська (Salvia officinalis), чебрець звичайний (Thymus vulgaris), меліса лікарська (Melissa officinalis), собача кропива серцева (Leonurus cardiata), грицики звичайні (Capsella bursa pastoris), чистотіл звичайний (Chelidonium majus), хвощ польовий (Equisetum arvense), м’ята перцева (Mentha piperita), кропива дводомна (Urtica dioica), глуха кропива біла (Lamium album), гірчак перцевий (Poligonum hidropiper) – уся надземна частина рослини.
Рослини, з яких використовували всю надземну частину чи квіти, збирали на початку цвітіння; листки – перед цвітінням (за винятком підбілу, у якого листя виростає після цвітіння); корені – у кінці вегетативного періоду (восени); плоди – в період повного їх достигання [6].
Сушили зібраний матеріал на горищі під шиферним дахом при температурі 40 – 50 єС.
Зберігали лікарську сировину в паперових мішечках у сухому добре провітрюваному приміщенні.
2.2. Методика приготування рослинних настоїв, вимірювання їх кислотності та концентрації цукру.
Для отримання дослідних зразків чайний гриб вирощували на настої з чорного чаю „Ліптон” з сахарозою (5%) 8 діб. Для приготування настою використовували 1 пакетик чаю (2 г) на 1,5 л кип’яченої води. Після утворення „плодового тіла” гриба його культивували на настоях, приготованих з різних лікарських рослин.
Перед приготуванням настоїв рослини подрібнювали до визначених розмірів: листки, квіти і траву – до частин не більших 1 см. Подрібнену сировину (5 г) поміщали в емальовий посуд і заливали кип’яченою водою кімнатної температури об’ємом 0,5 л, закривали кришкою і нагрівали на водяній бані 15 хв. Потім посудину знімали і охолоджували до кімнатної температури протягом 30 хв.
Після цього настої проціджували до готової витяжки і додавали воду до потрібного об’єму (0,5 л). Після видалення залишків лікарських рослин до настою додавали 22,5 г сахарози (концентрація 5%). У цей підсолоджений настій переносили 50 мл інокуляту з мікроорганізмами чайного гриба.
Протягом 17 діб гриб культивували на настоях різних лікарських рослин.