У нижній частині поясу смерекових лісів на висоті 900-1200 м над р. м. основний фон створюють вологі букові яличини, смеречини з невеликою часткою вологих смереково-букових яличин, вологих смереково-ялицевих бучин, вологих смерекових бучин і субучин. Поширені смереково-букові яличини. Деревостани мають два яруси: у першому ростуть смерека, ялиця (10-30% ), у другому - бук, явір, клен гостролистий, ільм. Ґрунти відносно глибокі й родючі; насадження смереки довговічні, високопродуктивні (І-Іa-Іб бонітетів). Загальний запас деревини - 1000-1200 мі на 1 га. Складні й змішані з буком та ялицею насадження не тільки високо продуктивні, а й стійкі щодо вітровалів, шкідників лісу. Підлісок тут розвинутий слабо (бузина червона, жимолость чорна, горобина, таволга в'язолиста). У живому ґрунтовому покриві трапляються квасениця, чорниця, плевроцій Шребера, звіробій чотиригранний, підлісник європейський, сольданела гірська, проліска багаторічна, чоловіча папороть, гілокомій блискучий та ін.

Верхня частина поясу смерекових лісів займає високогірні схили Горган, Чивчин, Гуцульських Альп, Чорногори в межах висот 1200 (1100)-1550 (1600) м над р. м. Ґрунти тут дуже щебенисті, малопотужні, бурі лісові, трапляються кам'янисті розсипи. Клімат - помірно холодний. Ґрунтово-кліматичні умови несприятливі для росту бука та ялиці, а смерека утворює великі масиви чистих високоповнотних насаджень типу сусмеречин і смерекових суборів, продуктивність яких різко знижується (з І до IV-V бонітетів) із збільшенням висоти над рівнем моря. Підліску немає, зрідка трапляються жимолость чорна, таволга в'язолиста, бузина червона, верба сілезька та ін. Живий ґрунтовий покрив представлений чорницею, ожиною лісовою, квасеницею, папороттю чоловічою, плевроцієм Шребера, гілокомієм блискучим, звіробоєм чотиригранним, рітідіадельфусом трикутним тощо.

Кам'янисті розсипи Горган займають реліктові насадження сосни звичайної і сосни кедрової європейської. Вони утворюють чисті й змішані з березою, смерекою, ялицею насадження різних типів лісу. На бідних кам'янистих ґрунтах, подібних до передборового комплексу, формуються вологі й сирі карпатські бори (А3, А4), соснові мшари (А5); в суборевих типах на кам'янистих і торф'янистих ґрунтах утворилися вологі сосново-смерековий і кедрово-смерековий субори (В3), сирий сосновий і ялиново-кедровий субір (В4), сосновий сумшар (В5). На верхній межі лісу до складу смерекових деревостанів входить кедр, який формує вологу кедрову сусмеречину (С5, к См). З соснових лісів найпоширенішим є смереково-сосновий субір, який має двоярусний деревостан: у першому ярусі росте сосна ІІ-ІП бонітетів, у другому - смерека з домішкою берези, деінде з домішкою ялиці; у підліску - горобина. Живий ґрунтовий покрив представлений зеленими мохами — плевроцієм Шребера, гілокоміем проростаючим, зозулиним льоном, рітідіадельфусом трикутним тощо. Багато чорниці, брусниці, орляка.

З кедрових лісів поширений вологий смереково-кедровий субір. У першому ярусі росте кедрова сосна (II бонітету), в другому- смерека, в підліску - горобина, куртини гірської сосни. Трав'яний покрив подібний до смереково-соснового субору. Усі насадження описаних типів лісу відносяться до першої групи лісів і виконують важливу ґрунтозахисну й водорегулювальну роль. Пояс субальпійської рослинності займає висоти 1200-1300 м над р. м. в західній частині Карпат і 1450-1650 м надр. м. в районі Чорногори. На торф'яниках, у долинах снігових лавин гірська сосна росте значно нижче: зарості гірської сосни знайдено на висоті 800 м над р. м. (держлісгосп "Осмолода"). У субальпійській зоні переважають шпилькові й листяні чагарники. Характерним їх представником є сосновий сланець, який утворює зарості на Горганах, Чорногорі, Мармарошських і Чивчинських горах. Висота заростей в нижній частині субальпійського поясу досягає 2 м, а на вершинах гір -лише 20-30 см. Сосновий сланець (сланка сосна) росте, як правило, на кам'янистих схилах.

Гірська сосна залежно від ґрунтових умов, експозиції, зволоження утворює такі типи лісу: гірськососнове криволісся вологого і сирого бору, сумшари вологого і сиро го субору й сугрудка. На пологих вологих схилах вздовж потоків поширені зарості зе леної вільхи, яка утворює зеленовільхове криволісся вологого і сирого сугрудка (С3, С4). Вище чагарникових заростей гірської сосни і зеленої вільхи ростуть низькі за рості сибірського ялівцю і рододендрона східнокарпатського. Зниження біологічної стійкості лісів Карпат зумовлено створенням на великих площах колишніх букових змішаних лісів Закарпаття і Прикарпаття чистих смерекових (ялинових) культур. Дуже низьку стійкість мають також смеречини, створені за межами природного ареалу. Вони біологічно нестійкі, значною мірою пошкоджуються опеньком осіннім і кореневою губкою. Смерекові культури, що ростуть на родючіших ґрунтах, характе ризуються низькою стійкістю до вітровалу, бурелому, сніголаму. Катастрофічне по шкодження смеречників Карпат вітровалами і буреломами (21 млн. мі) мало місце у 1957 і 1962 рр. Соснові культури, створені на родючих ґрунтах, зазнають нега тивного впливу від такої хвороби, як сірянка, пошкоджуються сніголамом. Іржастий рак знижує стійкість чистих яличників до бурелому. Букові насадження пошкоджу ються стовбурними гнилями. Розвитку цього процесу сприяють механічні пошко дження.

Висновок

Ліс - складний компонент географічного середовища, що включає рослини, ґрунти, атмосферу, вологість тощо. Г. Ф. Морозов (1949) розглядав середовище як важливу складову лісу, як первинний, головний чинник, від якого залежать інші чинники, вторинні щодо середовища. Обмін речовин між організмами і середовищем їх місцезнаходження (ґрунтом, вологістю, повітрям та іншими його елементами) є найважливішим життєвим процесом, що визначає єдність природних екосистем.

У вирішенні проблем лісогосподарського виробництва, використання та охорони лісових багатств велике значення мають глибоке вивчення лісорослинних умов і опрацювання принципів комплексного районування лісових територій. При вивченні лісорослинних умов особливу увагу необхідно звертати на рельєф місцевості, геологічну будову, ґрунтово-кліматичні умови та інші, передусім, абіотичні, а