Живлення лишайників здійснюється за рахунок процесів фотосинтезу в клітинах водоростей. Синтезовані при цьому органічні речовини використовуються грибом. Дихання, поглинання води та мінеральних солей забезпечує грибний компонент (мікобіонт) слані лишайника. Активність процесів фотосинтезу, дихання, поглинання води та мінеральних солей залежить від освітленості, температури, вологості. Інтенсивність фотосинтезу у лишайників за оптимальних умов значно нижча, ніж у автотрофних рослин. Проте органічних речовин утворюється достатньо, щоб забезпечити нормальну життєдіяльність лишайників.

Лишайники невибагливі до умов середовища і характеризуються високою стійкістю проти впливу несприятливих факторів. Вони можуть рости в найрізноманітніших умовах освітлення й вологості, легко витримують тривалу нестачу води, різкі коливання температури, однак порізному реагують на забруднення повітря. Деякі з них не витримують навіть малого забруднення повітря і гинуть, інші — живуть лише в населених пунктах, у тому числі в промислових містах. Вивчивши цю особливість лишайників, їх можна використовувати як біоіндикатори для оцінки чистоти повітря.

Лишайники ростуть на найрізноманітніших субстратах: кам'янистих породах, грунті, корі дерев, хвої, листках вічнозелених рослин, мохах, деревині, що гниє, та інших рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках та інших предметах, при цьому головна умова для їх поселення — тривалість перебування предмета в нерухомому стані.

Характерна біологічна особливість лишайників — утворення так званих лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіфів у вигляді кристалів, паличок, зерняток тощо. Ними зумовлений колір лишайників. Відомо до 150 лишайникових кислот, які, крім лишайників, ніде не зустрічаються. Біологічне значення їх ще не вивчене. Деякі з них мають антибіотичні або токсичні властивості і, очевидно, виконують захисну функцію.

У зв'язку із значним поширенням лишайники відіграють важливу роль у природі як продуценти біомаси. Селячись на гірських породах, вони сприяють їх вивітрюванню, а після відмирання утворюють невелику кількість гумусу, на якому можуть оселятися інші рослини. Ось чому їх називають "піонерами рослинності". Лишайники є укриттям та їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні.

Лишайники широко використовує людина в своїй господарській діяльності. Насамперед вони є цінним кормом для північних оленів (ягель). Деякі з них використовує в їжу людина (цетрарія ісландська, умбілікарія їстівна). В їжу використовують також лишайники роду аспіцилія, відомі під назвою "манна небесна". З лишайників добувають спирт (цетрарія ісландська, деякі види кладоній), лакмус (леканора їстівна, рочела), фарби (охролехія, деякі види рочел), їх використовують як сировину для парфумерної промисловості (евернія сливова), в медицині для виготовлення ліків (цетрарія, леканора, лобарія).

Враховуючи повільний ріст лишайвдщів, їх використання має бути планомірним, щоб не аввдати непоправної шкоди природі.

Лишайники - особая группа комплексных организмов, так как их тело - слоевище - состоит из двух компонентов: гриба и водоросли. Водоросль в процессе фотосинтеза создает органические вещества, а гриб потребляет их. Лишайники - симбиотические организмы: гриб обеспечивает водоросль водой и минеральными веществами, а водоросль снабжает гриб органическими веществами.

Основу слоевища лишайника составляют грибы, а водоросль как бы заключена между гифами гриба. От мхов, с которыми часто отождествляют лишайники, они отличаются тем, что у них нет типичной зеленой окраски и нет органов.

По внешнему виду различают лишайники накипные (или корковые), листоватые и кустистые. Наиболее низкоорганизованные накипные лишайники, слоевище которых имеет вид порошковатых, зернистых налетов, плотно срастающихся с субстратом и не отделяющихся от него без значительных повреждений. Наиболее высокоорганизованные кустистые лишайники, слоевище которых представляет разветвленные кустики высотой 12 - 15 см и срастается с субстратом только основанием.

Лишайники - самые медленно растущие организмы. За год их слоевище увеличивается примерно на 2 - 8 мм. Альпийский лишайник за 200 лет вырастает всего на миллиметр. Зато и живут они, может быть, дольше всех других живых существ. В 1981г. было установлено, что возраст некоторых антарктических лишайников - как минимум 10 тыс. лет. Благодаря лишайникам учёные установили возраст знаменитых гигантских каменных изваяний на острове Пасхи. Измерив по фотографиям, насколько выросли за полвека, поселившиеся на статуях лишайники, учёные вычислили их возраст, более 400 лет.

Большинство лишайников легко переносит высыхание. Фотосинтез и дыхание у них в это время прекращаются, чем и объясняется их незначительный ежегодный прирост.

Размножаются лишайники чаще всего вегетативно: частями слоевища. Иногда в слоевище появляются особые группы клеток, слоевище разрывается и клетки выходят наружу. Потоками дождя, ветром клетки разносятся по земле и из них развиваются новые организмы.

Лишайники - индикаторы состояния окружающей среды, они очень чувствительны к загрязнению атмосферы, поэтому в крупных городах, как правило, не встречаются. При повышении загрязнения воздуха отмечается исчезновение лишайников: сначала вымирают кустистые, потом листовые, потом накипные.

Велика роль лишайников в природе: они разлагают и минерализуют органические вещества, первыми заселяют скалы, разрушая их поверхностный слой и, отмирая, образуют гумус. Тем самым лишайники подготавливают почву для заселения более высокоорганизованными организмами.

На севере зимой лишайники служат основным кормом для оленей. Из лишайников получают лакмус, который широко используется в химической промышленности, краску, дубильные вещества и др.

В связи с тем, что лишайники очень медленно растут, а роль их велика, особенно в питании оленей, в последнее время остро встает вопрос об охране лишайников.

Лишайники и их отличие от других растений

Лишайники представляют своеобразную группу комплексных организмов, тело которых всегда состоит из двух компонентов - гриба и водоросли. Сейчас каждый школьник знает, что в основе биологии лишайников лежит явление симбиоза - сожительства двух различных организмов. Но