Будова та функції чоловічої та жіночої статевих систем.

Людина підлягає усім біологічним законам розмноження вищих ссавців, тобто здатна до самовідтворення, збереження і продовження свого роду. Але функція розмноження людини, на відміну від тварин підлягає ще й соціальним законам, які дозволяють розглядати кожну конкретну людину як повноцінну соціальну істоту і сприяють формуванню здорового, гармонійно розвиненого потомства.

Органи розмноження людини, або чоловічі і жіночі статеві органи, забезпечують її відтворення, чи продовження роду. Статеві органи складаються із статевих залоз, у яких формуються гамети (статеві клітини); статевих шляхів – каналів, по яких гамети надходять до місця запліднення; і зовнішніх статевих органів, що забезпечують зустріч гамет і їхнє з’єднання. Функцію статевих органів регулюють підкіркові центри великого мозку, поперековий і крижовий відділи спинного мозку, гіпоталамус і передня частка гіпофіза.

Будова чоловічих статевих органів: складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи це яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник.

Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною у шкірному мішку (мошонці). Вони належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону. Кожне яєчко складається приблизно з 1000 звивистих сім’яних канальців загальною довжиною до 300-400 м. При статевому дозріванні у сім’яних каналів яєчок утворюються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (сперматозоони). З яєчок вони надходять до придатків, де дозрівають упродовж двох тижнів.

Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходить по задній частині кожного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім’явиносна протока. Вона з’єднується з протоками сім’яних міхурців, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Остання відкривається у сечівник (уретру). Саме тут сечовий шлях об’єднується зі статевим. Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.

Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою а також процес сім’явипорскування.

Залози цибулини сечівника виділяють слизоподібний секрет, що захищає слизову оболонку сечівника від подразнювальної дії сечі.

Сперма ніколи не надходить у сечівник разом із сечею. Цьому запобігає спеціальний м’яз (сфінктер), розташований на виході у сечового міхура.

До зовнішніх статевих органів відносять мошонку. Що вміщує яєчка та їхні придатки, і статевий член, або пеніс, який слугує для копуляції й виведення назовні сперматозоїдів. Статевий член (пеніс) має корінь, тіло і головку. Тіло утворене двома печеристими і губчастими тілами. Печеристі тіла складаються з численних порожнин, у які відкриваються глибокі артерії. При статевому збудженні вони наповнюються кров’ю, в результаті чого статевий член стає твердим і збільшується в розмірах, що забезпечує коагуляцію. Цей стан називається ерекція. Шкіра статевого члена утворює складну (крайню плоть), що прикриває головку – найчутливішу частину пенісу. Мошонка є вип’ячуванням шкіри тіла, в яку опускаються яєчка напередодні або відразу після народження дитини.

Будова жіночих статевих органів.

Жіноча статева система складається також із внутрішніх і зовнішніх статевих органів. До внутрішніх належать яєчники, маткові труби, матка і піхва. Основна частина жіночих статевих органів міститься в нижньому відділі черевної порожнини між сечовим міхуром і прямою кишкою. Яєчники – парні статеві залози мигдалеподібної форми, в яких утворюються і дозрівають жіночі статеві клітини – яйцеклітини та статеві гормони, основні з яких естрадіон і прогестерон. До черевної порожнини яєчники прикріплені кількома зв’язками.

Зародковий розвиток має декілька етапів: дроблення, утворення зародкових листків і оболонок, утворення тканин і органів. До моменту закінчення цього періоду організм набуває характерних рис людини.

Через 4-5 днів після запліднення одношаровий зародок з порожниною всередині потрапляє до порожнини матки. Поділ клітин значно прискорюється. Протягом 2 днів зародок вільно розташований у матці, а потім (тобто на 7 день після запліднення) занурюється в її слизову оболонку й прикріплюється до неї. Цей процес називається інплантацією.

Починається зародковий період внутрішньоутробного розвитку. Починають формуватися три зародкові оболонки і три зародкові листки. Із частини клітин зародка формуються зародкові оболонки. Зовнішня оболонка має ворсинки з капілярами. Через ворсинки зародок живиться і дихає. Внутрішня оболонка тонка і прозора, вона утворює міхур, порожнина якого заповнена плідною водою, що захищає зародок від механічних ушкоджень. Зовнішня і середня оболонки беруть участь в утворенні плаценти разом з слизовою оболонкою матки. Плацента – дитяче місце – це орган, що зв’язує плід з організмом матері під час внутрішньоутробного розвитку.

На 10-14 день після запліднення, клітини зародка розщеплюються на шари, або зародкові листки, з яких потім утворюються всі органи і тканини. Із зовнішнього листка (ектодерма) формується епітеліальна тканина (шкіри, слизових оболонок, дихальних і травних шляхів) та нервова система. Із внутрішнього листка (ентодерма) – внутрішні органи (серце, легені, кишечник). З середнього листка (мезодерма) розвивається сполучна та м’язова тканини (скелет, скелетні м’язи), печінка, нирки.

Після імплантації починається плодовий період внутрішньоутробного розвитку. Плід – організм з 9-го тижня внутрішньоутробного розвитку і до моменту народження. Плід має своє навколишнє середовище, яке складається з плодових оболонок, або плодового міхура, навколоплідних вод і пуповини. Плодові оболонки, або плодовий міхур, - це особливі оболонки, що оточують плід у вигляді мішка. Вони виконують функцію механічного захисту плоду. Навколоплідні води заповнюють простір між плодом