Цей метод застосовують при маршрутних обстеженнях рослинності, для з’ясування окремих питань, коли не потрібні надто точні дані. Такий облік звичайно проводять за бальною системою або за шкалою чисельності виду у фітоценозі, зокрема, за шкалою, запропонованою О. Друде (1913). У цій системі оцінки рясності виду прийнято таку градацію:

Soc (socialis) – рослини змикаються надземними частинами;

Coр3(соpiosae) – рослини дуже рясні;

Coр2 – рослини рясні;

Coр1 – рослини досить рясні;

Sp (sparsae) – рослини рідкі;

Sol (solitaries) – рослини поодинокі;

Un (unicum) – одна рослина на площі виявлення.

Шкала Друде дозволяє тільки приблизно визначити рясність виду, тобто розділити на кілька груп за рясністю рослин. [11, с.71]

Рослини визначали за Визначником рослин Українських Карпат [ ]

Определитель высших растений Украины [ ]

2. Огляд літератури

При підготовці бакалаврської роботи студентом було використано кілька наукових джерел.

У довіднику автора Харченко Н.С., Карамишев А.Н. вміщено основні відомості про найбільш часто застосовувані в медицині лікарські рослини. Дається їх ботанічна характеристика, терміни зберігання; рекомендуються способи обробки лікарської сировини і т.д. Також тут розглядаються діючі речовини рослин, їх використання відповідно до фармакологічних властивостей.

При ознайомленні з енциклопедичним довідником “Лікарські рослини” за редакцією А.М. Гродзінського зауважено, що тут акцентується увага на охороні рослин, особливо рідкісних і зникаючих видів, описано ботанічну характеристику, наведено синоніми, поширення рослин, подано короткі відомості про хімічний склад, фармакологічні властивості й використання.

Подарувати людям багатий досвід народних цілителів, допомогти орієнтуватись у лікувальних властивостях рослин, що зростають на певних територіях, збереження та примноження природних багатств рідного краю – ось завдання книги відомих, не лише на Україні, рівненських травників, батька й сина М.А. і І.М. Носалів. З часу виходу в світ першого видання книги “Лікарські рослини і способи їх застосування в народі” минуло трохи більше 40 років. За цей період в арсеналі офіційної медицини зявилося чимало ефективних ліків, основою виготовлення яких стали рослини, досліджені і описані авторами цієї книги.

У книзі “Лікарські рослини Івано-Франківської області” розглядаються природні умови, екологічна і демографічна ситуація Івано-Франківської області, закони і правила природокористування. Тут подолані особливості біології і поширення лікарських рослин, їх відтворення, вирощування і охорони. Окремо висвітлені питання застосування лікарських рослин при різних захворюваннях.

У книзі автора Смик Г.К. “Знайдеш в рослині порятунок” розповідається про можливості медичного використання видів лікарських рослин.

Багаторічний досвід лікаря-фітотерапевта Є.С. Товстухи викладений у його книзі “Фітотерапія”. Тут описані методи лікування хвороб з використанням препаратів з рослинної сировини.

До книжки “Рецепти здоров’я” автора Л.І. Гудованої увійшли рецепти лікування народних цілителів, описано вітаміни, їхні властивості, технології приготування лікарських препаратів. Також описали найбільш часті захворювання та їхнє лікування.

3. Фізико-географічна характеристика території дослідження

3.1. Географічне положення

Географічне положення будь-якої території країни – це як доля: її не зміниш. Одна омивається морями, друга розташована в центрі суходолу; одна оточена сусідами, інша приречена на самотність.

Територія Богородчанського району розташована на південному заході великої Східноєвропейської рівнини між 47?30? пн. ш. і 23?31? сх. д. Територія лежить в межах одного з найбільших Природно територіальних комплексів – помірному географічному поясі. Внаслідок різноманітності основних кліматичних показників – кількості і співвідношення тепла чи вологи всередині самого помірного поясу спостерігається різноманітність природи. У зв’язку з цим помірний пояс поділяється на менші за розміром Природно територіальні комплекси – природні зони. Богородчанський район знаходиться у зоні Українських Карпат, точніше на Передкарпатській підвищеній рівнині. Район межує з Надвірнянським, Тисменецьким, Рожнятівським районами. Площа району складає ( 0,2% площі всієї України. Район знаходиться в центрі Івано-Франківської області, яка розташована на заході України.

Зручність економіко-географічного положення району визначається ще й наявністю на її території мінеральних лісових та естетично-рекреаційних ресурсів у такому співвідношенні, що одні компоненти доповнюють інші. Також для району характерна висока забезпеченість трудовими ресурсами.

3.2. Геологічна будова

Передкарпатський передовий прогин являє собою специфічну геоструктуру, що розташована на границі між Складчастими Карпатами і Східноєвропейською платформою. [12, с.5] Характерною особливістю Передкарпатського прогину є розвиток потужної товщі флешевих відкладів, які зім’яні у складки і луски, що насуті на значну відстань у бік Східноєвропейської платформи. В геологічній будові зони приймають участь товщі порід крейдового і палеогеннового віку загальною товщиною від 4 до 9км. Передкарпатська западина, складена палеозойсько-мезозойськими вапняками, сланцями, конгломератами, глинами, пісками, пісковиками.

3.3. Геоморфологія

Різноманітність рельєфу в межах окремих територій зумовлена тісним взаємозв’язком таких факторів, як геологічна структура, ендогенні та екзогенні процеси. Сучасний рельєф району в загальному сформувався в неотектонічний період. В процесів геологічної історії неотектонічні рухи спричинили формування геологічних структур, які стали невід’ємним фактором рельєфоутворення. Геологічна структура даної території представлена трьома крупними геоструктурними елементами континентальної кори: Східноєвропейською платформою, геосинклінальною областю і крайовим прогином. З неотектонічними рухами слід пов’язати деформації товщ осадового чохла як плікативні, так і диз’юнктивні, що породжують різного роду структурні форми: рівнини, низькогір’я, високогір’я. Так, Передкарпатському прогину відповідає Передкарпатське низькогір’я, а Карпатській гірськоскладчастій області – Українські Карпати. В Передкарпатському низькогір’ї виділяють дві зони: Внутрішня (геосинклінальна) і Зовнішня (плат формова). Внутрішня частина прогину на протязі неогенезу заповнювалась продуктами руйнування Карпатської гірськоскладчастої області, яка неперервно піднімалась, а у зовнішній приплатформовій частині накопичувався уламковий матеріал, що зносився з платформи. Зовнішня зона, починаючи із середнього міоцену, прогинається і заповнюється