добу в усі пори року. Здобич вони відшукують на землі, у лісовій підстилці, під снігом та в інших місцях, малодоступних для комахоїдних птахів.
Землерийки корисні тим, що поїдають багато шкідливих комах.
Хатня землерийка, що має такі самі розміри, як і лісова, живе по всій Європі, аж до півночі, а також у Центральній Азії та Сибіру. Найцікавіше, що її батьківщиною є Північна Африка. Просто дивовижно, як ця істота пристосувалась до суворих північних умов.
Дуже схожа на неї, але значно менша (4 сантиметри завдовжки) італійська землерийка. Найбільшою ж вважається водяна землерийка завдовжки 12 сантиметрів. Водиться вона по всій Європі і подекуди в Азії. На лапах у цього звіряти є спеціальні щетинки, що допомагають йому добре плавати. Ненажерливість землерийки справді фантастична – вона не тільки поїдає всіляких комах, черв’яків, дрібних ссавців та риб, а й нападає на тварин, котрі в 60 разів важчі за неї.
Хохуля.
Хохуля належить до однієї з найдавніших груп ссавців, представники котрої жили ще 30 мільйонів років тому. Отже, їх по праву вважають живою пам’яткою природи. Це середніх розмірів звірятко добре пристасоване до життя у воді. Воно має конусоподібну голову та довгий рухливий хоботок. Щільне, густе темне хутро не намокає, бо добре змащене жиром. У воді хохуля почувається майже, як риба, і може по 10-12 хвилин перебувати під водою. Більшу частину життя вона проводить у воді або в прибережних норах.
Хохуля належить до всеїдних істот. Основний її корм – дрібні тварини, переважно комахи та їхні личинки, черв’яки й молюски. Поїдає вона і рослинну їжу. Розмножуються хохулі протягом усього року. Зазвичай самиця приводить 3-5 дитинчат.
Колись це звірятко було поширене в Європі. Але надмірне полювання на нього призвели до того, що вже в XIX сторіччі районів проживання і самих хохуль стало надзвичайно мало. Тепер цю тварину можна зустріти переважно в озерах басейнів Волги, Дону, Дніпра й Уралу. Вони живуть біля достатньо глибоких водойм, які ніколи не промерзають і мають мулисте дно та розвинену рослинність, багату на безхребетних. В усі часи на хохулю полювали виключно заради цінної, пухнастої шкурки. Коли було ухвалено закон про її охорону, вона перебувала на грані вимирання. І досі вчені не певні, що цій симпатичній волохатій істоті вдасться вижити. На волі нині живе всього кількасот хохуль.