1.1 Історія культури

Жито належить до роду Secale L., що містить 13 видів, зокрема 11 диких, 1 – сорнопольовой (S. Segetale Zhukk.) і 1 – культурний ( S. Cereale L.).

Назва роду жита Secale – похідне від слова Seda – серп. Цей корінь зустрічається в кельтських, німецьких і слов'янських мовах. Процес формування іржі виду S. Cereale L. був тривалим, обумовлений поряд біологічних особливостей цієї рослини. З них головна – це менша, ніж у пшениці, вимогливість до умов зростання. Крім того, жито по морфологічних і біологічних особливостях має деякі переваги перед озимою пшеницею і озимим ячменем, в посівах яких формувалося жито. При просуванні озимої пшениці і озимого ячменю з півдня на північ, схід, захід і у високогірні райони з ними, природно, потрапляло в ці зони сорнопольове жито виду S. Segetale L. Завдяки невибагливості і витривалості вона поступово витісняла пшеницю в північних і високогірних районах і сама ставала культурною рослиною. Отже, сучасне культурне посівне жито – це той матеріал, який століттями відбирався з сорнопольового жита. Виділившись в чисту культуру, озиме жито вже під впливом людини набуло тих якостей, які їй властиві в даний час.

Обробіток озимого жита як культурної рослини, за даними археології, почався вже в минулій ері. Так, в Середньому Придніпров'ї жито було відоме за 1 – 2 тисячоліття до нашої ери.

У Чехословакії жито як культурну рослину використовували близько 2000 років тому, в кінці бронзового періоду. Проте стародавні цивілізації Єгипту, Індії, Китаю, Греції не знали жито як культурну рослину.

У першому столітті нашої ери жито було відома в Данії. А в басейнах річок Дніпра, Дністра, Оки слов'яни вирощували жито в першій половині першого тисячоліття нової ери. Приблизно до цих часів відносяться і перші друкарські відомості про жито. Так, Пліній пише, що жито обробляється таврами у підніжжя Альп. Пізніше Гален (131 – 201 рр. н. е.) бачив посіви іржи у Фракії і Македонії. Є вказівки про жито в едикті Діоклетіана (243 – 313 рр.). Археологічні знахідки періоду Римської імперії указують на посіви озимого жита в Швейцарії і Угорщині.

Розкопки в Старій Ладозі показали, що в Північній Русі вирощували в 6 в. н. е. Мабуть, можна говорити про обробіток жита східними слов'янами в 9 в., тобто в періоди виникнення російської держави. Є немало знахідок, вказуючих на культивування озимої іржі слов'янськими народами в середні віки. Але перші письмові вказівки про посіви озимої іржі на території мешкання слов'ян є в літописі Нестора (1056 – 1115 рр.). Отже “ вік” іржи як культурної рослини менш одного тисячоліття. Це порівняльно молода культура.

Народногосподарське значення

Озиме жито в нашій країні є другою важливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його визначається значним вмістом в зерні білків (12,8%) та вуглеводів (69,1%).

Наявність у житньому хлібі повноцінних білків, багатих на незамінні для людей амінокислоти, особливо на лізин, аргінін та ін., великої кількості легкозасвоюваних вуглеводів, а також дуже важливих вітамінів (А, В1, В2, В3, В6, РР, С), значна калорійність (1 кг житнього хліба забезпечує людину 2481,2 ккал) свідчать про його високу поживність як продукту харчування, особливо при виконанні людиною фізичної праці. Слід додати також, що, з’їдаючи 500 г житнього хліба, людина повністю забезпечує себе залізом і фосфором та на 40% - кальцієм.

У складі зерна жита є ненасичені жирні кислоти, що здатні розчиняти холестерин в кровоносній системі людини, який викликає важке захворювання – атеросклероз. Завдяки цьому лікарі рекомендують людям старшого віку вживати житній хліб як профілактичний засіб від можливого захворювання.

Житній хліб має підвищену кислотність, яка зумовлена життєдіяльністю молочних бактерій. Це надає йому приємного смаку і запаху та інших цінних кулінарних ознак.

Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8 – 26%), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Тому житній хліб менш об’ємний і швидше черствіє.

Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Український хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20% житнього та від 20 до 80% пшеничного борошна.

Озиме жито є також цінною кормою культурою. У тваринництві у вигляді концентрованого корму використовують житні висівки та кормове борошно, які містять 11 – 12% білків і добре засвоюються тваринами. Сіють озиме жито на зелений корм, яким забезпечують велику рогату худобу в ранньовесняний період. Нерідко озиме жито вирощують і на сіно. Солому жита використовують як грубий корм у вигляді запареної січки, а також для виготовлення парникових мат, корзин, паперу.

Посівна площа жита в Україні становить по роках 500 – 700 тис. га, що недостатньо для потреб народного господарства. Поширене в основному на Поліссі і в Лісостепу України. Має значне поширення у Німеччині, Франції, Польщі, Швеції, Норвегії, у США, Канаді. Загальна світова площа озимого жита сягає 30 млн. га.

Ботанічна характеристика

Жито (Secale cereale) – різновид вульгарне, до якого належить усі культурні форми жита. Солома й колосся білого або жовтого кольору, на відміну від диких форм, колос не розламується на окремі колоски. Колоскові луски і квіткові плівки гладенькі, не опушені, без горбків та волосків