Сорт середньопізній (тривалість періоду від посіву до воскової стиглості – 304 – 329 днів). Зимостійкість вище середньою. Посухостійкість хороша. Поражаємость бурою іржею середня.

По врожайності на 2 – 3 ц/га перевищує сорт Харківська 194.

Харківська 60. Також виведений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом сімейного відбору з гібридів сортів Харківська 194 і Петкус короткостебельний.

Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос призматичний і веретеновідний, середньою довга і щільність. Ості довгі, такі, що напіврозходяться, досить міцні. Колоскові луски ланцетообразне, з короткими остевідним придатком. Зовнішні квіткові луски роздуті, несуть по кілю грубі густі вії.

Зерно напіввідкрите, овальне, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерен – 27 – 31 р. Зміст білка – 12%. Мукомельні і хлібопекарські якості хороші.

Соломина товста, міцна, середньої висоти (130 – 150 см), досить стійка до вилягання. Листя широке. Кущистість висока, форма куща проміжна.

Сорт середньо спілий, тривалість періоду від посіву до воскової стиглості складає 306 – 321 день. Зимостійкість вище середньою, стійкість до сніжної цвілі. Посухостійкість хороша. Врожайність висока – 48,2 ц/га.

3.1 Кліматичні умови.

Більша частина теріторії Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно понижаючейся до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський.   

Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'ягкою малосніговою нестійкою зимою. Середня температура на юзі: січню мінус 2°С; липню 23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним образом літом, часто в виді зливів. Южна половина Одеської області схильна посухам.   

Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура січню - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липню 22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час.    

Тривалість вегетаційного періода в Одеської області від 168 до 200 добів.   

Річна сітка Одеської області повностю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністеру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судоплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморської смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер.   

Найбільш характерні почви Одеської області южні і звичайні чорноземи, середне- й малогумусні. В приморської частині області переважають южні солонцеваті чорноземи. По долинам і балкам повсюдно розпоширени чорноземно-лукові солончаковаті почви й солончаки. Природні різнотравні типчаково-ковильні степа розгортані. Невеликі масиви лісів-дібров із дубу черешчатого, буку, ясеню і липи збереглися тільки на півночи Одеської області

Ґрунтові умови

Одеська область, як видно розташована в двох природних зонах – Лісостепу і Степу.

Залежно від фізико – географічних умов, у різних природних зонах ґрунти розвиваються по – різному, що призводить до утворення їх різноманітних генетичних типів, видів і різновидностей.

Найголовнішими типами ґрунтів на Одещині є: сірі лісостепові ґрунти, чорноземи, каштанові, лучні та болотні.

Типи поділяються на підтипи, а ті в свою чергу – на види, що відрізняються ступенем вираженості основного процесу ґрунтоутворення, і нарешті, в межах виду, за рядом провідних ознак, що мають виробниче значення, виділяються різновидності ґрунтів.

Опідзолені ґрунти. До цієї групи відносяться сірі опідзолені, темно – сірі опідзолені оглеєні і темно – сірі реградовані ґрунти.

Сірі опідзолені ґрунти займають в області всього 2,3 тис. га. Розташовані в північних частинах Кодимського та Балтського районів.

За механічним складом сірі опідзолені ґрунти різноманітні – від супіщаних до легко глинистих.

Фізико – хімічні властивості сірих опідзолених ґрунтів несприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.

Чорноземи опідзолені. Переважну більшість території Одещини – 2,2 млн. га, або 91,5% всієї площі обслідуваних земель – займають чорноземи, які по праву вважаються найкращими ґрунтами, найціннішим земельним фондом.

Сформувались вони переважно на карбонатних, добре дренованих, лесових породах, при оптимальному зволоженні, під трав’яною рослинністю степів, де процеси нагромадження органічних речовин досягають найвищого рівня. Могутній травостій залишив у цих ґрунтах велику кількість рослинних решток, тому вони багаті на гумус.

Чорноземи опідзолені залягають в районах південного Лісостепу – Кодимському, Балтському і Саранському, де займають відносно давно звільнені від лісу степові ділянки загального площею 40,8 тис га.

За механічним складом переважають легкоглинисті та важко суглинкові відміни. Гумусовий горизонт разом з перехідним становить у них 100 – 120 см, отже глибина закипання дуже коливається, але частіш за все лежить на рівні 90 – 120 см. Гумусу в верхньому шарі від 4,25% у важко суглинкових відмін до 4,71% у легкоглинистих, а на глибіні 80 – 90 см у важко суглинкових – 2,25%, у легко глинистих – 2,3%. У супіщаних відмінах на глибині 0 – 10 см гумусу – 2,08% , на глибині 40 – 45 см – 1,54%, тобто вдвоє менше, ніж у важких відмінах цих ґрунтів.

Місце в сівозмінні та попередники

Порівняно з озимою пшеницею жито вибагливе до попередників, у тому числі й до повторного вирощування. Все ж потенційні можливості районованих сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників, особливо при недостатньому внесені добрив. За даними дослідів наукових установ, урожайність жита за рахунок попередників підвищується