2.1.2. Регуляція розвитку і функції грудної залози

Регуляція росту і розвитку молочної залози проходить під важливим гормональним контролем. Основна роль належить естрогенам, прогестерону і пролактину.

В першій фазі під росткового періода , до менархе , на розвиток молочних залоз впливають естрогени , в другій фазі -естрогени і прогестерон.

Естрогени відповідають за ріст і розвиток протоків, з'єднувальної тканини.

Прогестерон - за ріст і розвиток залозистої тканини, збільшення числа альвеол, ріст дольок.

Основна роль пролактина -стимуляція секреції молока лактоцитами; під впливом пролактина збільшується число рецепторів естрогенів в молочній залозі.

В регуляції розвитку молочної залози беруть участь і СТГ , схожий по фізіологічній дії з пролактином.

Значення трийодтироніна, тироксина, кортізона і інсуліна ще не вивчено.

Під час вагітності інтенсивний ріст і розвиток залоз проходять під впливом підростаючої кількості плацентних естрогенів, прогестерона і лактогена, а також пролактина гіпофіза.

Після родів проходить виключення гормонального впливу фітоплацентарного комплексу в основному за рахунок зменшення рівня прогестерона, збільшується виділення пролактина і його секреторна активність. Пролактин стимулює білкові компоненти молока. Таким чином, пролактин являється інтенсивним стимулятором лактації , впливає також на вміст в ньому білків, жирів і вуглеводів.

Після родів під час годування дитини сильним стимулятором секреції пролактина і окситоцина , які необхідні для виділення молока, є акт ссання. Після припинення лактації в молочній залозі проходять змінюючі процеси. Таким чином , гормональному впливу належить паренхіма , на яку під час вагітності діють естрогени , прогестерон, пролактин і соматотропний гормон, під

час вагітності - плацентарні естрогени , прогестерон, лактоген і пролактин. Таким чином на тканини молочної залози діють глюкокортикоідні гормони, інсулін. В меншій кількості гормональній дії підпорядкована строма, в якій можлива гіперплазія під впливом естрогенів. Взаємовідношення гормонів і жирової тканини молочної залози ще недостатньо вивчені. Відомо, що жирова тканина , являється депом естрогена, прогестерона і андрогена.

2.2. Гістографічне дослідження

Становлення поствітального методу, або методу виготовлення постійного гістологічного препарату, від-бувалося паралельно із станов-ленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класич-ної гістології. Цей метод, що має назву гістологічної, або мікро-скопічної техніки, вимагає до-сить складної підготовки об'єк-та дослідження. Остання є предметом для написання спе-ціальних, досить великих за об-сягом посібників.

Студентові, який починає вивчати гістоло-гію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготов-лення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозу-міти ці препарати і навчитися їх аналізувати, «читати», бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в учбовому процесі, так і в науко-вих дослідженнях.

Першим етапом при виготов-ленні препарату є одержан-ня матеріалу. Вже на цьо-му етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмуван-ня об'єкта. Для цього, при вирі-зуванні шматочка органа чи тка-нини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину ще після забивання експеримен-тальної тварини або смерті лю-дини.

Наступним етапом є фіксація матеріалу, яка здійснюєть-ся шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплен-ня гістологічних структур і мак-ромолекул у тому місці і стані, в якому вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижит-тєвого стану структур, але мож-на підбором спеціальних фік-суючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами слу-жать спирти (етиловий, мети-ловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти (оцтова, пікринова, осмієва). Частіше вживають різні складні фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап — обезвод-нення фіксованого матеріа-лу. Для цього використовують спирти зростаючої концентрації (від 50 до 100 градусів). Обез-воднення необхідне для наступ-ного етапу — ущільнення об'єкта, яке здійснюється у па-рафіні, целоїдині, синтетичних смолах. Переважна більшість цих речовин з водою не змі-шується, і тому для просочення ними матеріалу необхідно ре-тельно видалити воду з тканини, а потім просочити її ксилолом (толуолом, бензолом), тобто ре-човиною, яка добре розчиняє парафін, а також змішується зі І00-градусним етиловим спир-том. Після просочення об'єкта новий блок. Ця процедура на-зивається заливкою. Більш швидке ущільнення досягається шляхом заморожування шма-точків тканини сухим льодом (двоокисом вуглецю) або рід-ким азотом, однак структура до-сліджуваних гістологічних об'єк-тів зберігається при цьому гірше. Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (завтовшки 5...7 мкм), півтонкі (0,5... 1 мкм) зрізи, які ви-користовують для світлової мікроскопії; для електронної мікроскопії вживають ультра-тонкі зрізи (0,05...0,2 мкм). Ви-готовлення зрізів проводять на спеціальних приладах — мікротомах (для світлової мікроскопії) і ультрамі-кротомах (для електрон-ної мікроскопії). Тонкий, пів-тонкий або ультратонкий зрізи є прозорими для світлових про-менів або пучка електронів об'єк-тами і дають можливість вивчен-ня їх під відповідними мікроско-пами. Для того щоб розрізня-ти структурні деталі об'єкта, більшість яких не мають при-родного контрасту, отриманий зріз треба пофарбувати (для вивчення під світловим мікро-скопом) або контрастувати (для електронної мікроскопії).

У гістології існує багато ме-тодів забарвлення пре-паратів і застосовується багато різних барвників залежно від мети дослідження. Гістоло-гічні барвники за поход-женням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні анілі-нові. Прикладом рослинних барвників є гематоксилін який одержаний з кори кампешевого дерева, що росте у Центральній Америці, а тваринний – кармін, який отриманий з комах - кошенілі.