Багаторічна трав'яниста рослина з родини валеріанових (Valerіаnасеае). Вид (V. officinalis) так званий збірний. Систематики поділяють його на кілька видів і різновидностей. У нас зустріча-ються: валеріана вузьколиста (V. angustifolia Tausch.), що росте на гірських схилах і скелях; валеріана болотна (V. palustris Kr.), ЩО росте на болотах; валеріана висока (V. excelsa Poiret), що росте на берегах річок, вологих місцях, тінистих скелях. Всі ці види відрізняються за кількістю листків, за опушенням і кореневою системою. Всі вони лікарські.

Валеріана лікарська — висока (60—150 см) рослина. Стебло зви-чайно одиничне, пряме, голе або внизу пухнасте. Всі листки дорос-лої рослини непарноперис-ті. Суцвіття — велике, у ви-гляді щитковидного півзон-тика з дрібними рожево-білими пахучими "квітками. Плід — дрібна сім'янка, вго-рі з десятипроменевим пе-ристим чубком. Цвіте в червні—липні.

Росте, як уже зазнача-лось вище, на вологих міс-цях, сирих луках, по болотах, в заплавах річок, між чагарниками, а також куль-тивується.

Застосування. Валеріана найбільш популярна лікарська рослина. З лікуваль-ною метою використо-вують кореневище з ко-ренями (Rhizoma et radix valerianae). Вони містять 0,5—1,7% ефір-ного масла, яке міс-тить до 20% камфену і пінену; багато алко-голів — борнеол, 9,5% борнилестеру; кислоти — ізовалеріанову, мурашину, оц-тову і масляну, вільну ізовалеріанову, алкалоїди — ва-лерин і хатинін. Останнім часом як основну діючу речовину валеріани відзначають найдений в ній метилпірилкетон (3. Блажек та ін.).

Валеріана дією ряду своїх складових частин заспо-коює нервову систему. Крім того, вона застосовується як збуджуючий засіб при послабленні серцевої діяль-ності, а також при деяких хворобах нервової системи у вигляді капель в ніс.

Настої кореневища з коренями (6—10 г на 200 г во-ди) призначаються по столовій ложці 3 рази на день при серцево-судинних захворюваннях. Цей же настій по столовій ложці 3 рази на день рекомендується як заспо-кійливий засіб, а також при шлунково-кишкових коль-ках.

Збирання. Кращим періодом збирання валеріани вважається осінь (серпень—вересень), коли рослина відцвітає і квітконосні стебла висохнуть.

Підземну частину валеріани викопують всю (корене-вище разом з численними коренями). Викопані корені струшують від землі, звільняють від надземних частин і швидко промивають в холодній воді. Після цього пров'ялюють на вільному повітрі, під накриттям або на го-рищі під залізним дахом, а потім досушують у звичай-них печах при температурі не вище 35—40°.

Сушити і зберігати валеріану треба в місцях, недо-ступних для кішок, які люблять запах коренів і псу-ють їх.

Агротехніка валеріани. Валеріана добре пристосовується до умов середовища, тому росте на різноманітних грунтах, в різних кліма-тичних умовах. Як вологолюбна культура вона витримує грунти з підвищеною вологістю. Найбільш сприятливі для валеріани середні чорноземи, супіщані і легкі суглинисті структурні грунти з достат-ньою кількістю перегною (Г. Н. Котуков, 1964). Добрими поперед-никами є чорний пар, просапні й озимі культури, а також культури по удобрених парах.

Восени проводять оранку на зяб на глибину 25—27 см, а на підзолистих грунтах — на повну глибину орного шару плугом з пе-редплужником. Весною грунт, зораний на зяб, боронують в 2—З сліди, перед сівбою культивують і знову боронують. Для вирощу-вання валеріани розсадою культивація з боронуванням повторюєть-ся в міру потреби.

Під зяблеву оранку вносять 40 т/га гною, що значно збільшує урожай коренів валеріани. Мінеральні добрива з розрахунку 15 кг/га азоту, 45 кг/га фосфору і 45 кг/га калію також підвищують урожай коренів. Якщо валеріана йде по неудобреному попереднику, рекомендується вносити 30—40 т/га перепрілого гною разом з мінераль-ними добривами в кількості: фосфору — 40—50 кг/га, азоту і ка-лію — по 25—30 кг/га.

Розмножується валеріана шляхом безпосереднього висівання на-сіння в грунт і шляхом попереднього вирощування розсади.

Насіння валеріани можна зібрати в кінці липня з дикорослих рослин. Достигає насіння валеріани неодноразово: на одному й то-му ж пагоні насіння знизу достигає повністю і осипається, вище починає наливатися, а на вершку ще цвіте.

Висівати валеріану можна в 3 строки: пізно восени — під зиму, весною і влітку (ширина міжрядь 50—60 см). Норма висіву на-сіння: 7—8 кг/га стратифікованим насінням,, а під зиму — 9—10 кг/га сухим насінням. Літні посіви проводять свіжозібраним насінням тільки в тих районах, де випадає велика кількість опадів. При дуже густих сходах на бідних грунтах рослини валеріани проривають так, щоб відстань між рослинами була не меншою 3—4 см.

Розсадники закладають свіжозібраним насінням в липні—серпні. Весною наступного року або в кінці літа розсаду висаджують на постійні місця при міжряддях в 50—60 см і відстані між рослинами в рядках 20—25 см.

Догляд за плантаціями полягає в розпушуванні міжрядь, про-полці бур'янів і підживленні.

Кращим часом збирання коренів валеріани вважається третя де-када вересня, а корені від весняної посадки розсади викопують восе-ни наступного року. При доброму догляді валеріана дає до 25 ц/га коренів і кореневищ.