БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ. ЇЇ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ.

Біологія людини – це наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей.

Науки, що вивчають біологію людини, можна поділити на дві групи: теоретичні та прикладні.

Теоретичні біологічні науки: цитологія, гістологія, анатомія, фізіологія, генетика, біохімія, біофізика.

Прикладні: медицина, гігієна, валеологія, екологія.

Анатомія – наука про будову організму й усіх його органів. Термін анатомія походить від давньогрецького анатоме – розтинання. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Фізіологія – наука про функції і процеси життєдіяльності організму в цілому, його органів, тканин, клітин, виявляє причини, механізми і закономірності життєдіяльності організму.

Генетика – наука, що вивчає процеси спадковості та мінливості організмів, зокрема механізми передачі спадкової інформації, вади розвитку людини, спричинені її порушеннями.

Антропологія – наукова дисципліна, що досліджує походження й еволюцію людини як особливого соціально-біологічного виду, утворення людських рас.

Екологія людини – дослідження впливу на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.

Гігієна – наука про здоров’я та його збереження.

Гігієна – галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров’я людини.

Термін гігієна походить від грецького гігієнос – цілющий, той, що приносить здоров’я.

Знання гігієни та застосування на практиці цих знань допомагає людині зміцнити свій організм, загартувати його, вберегти від різних захворювань, стати фізично розвиненою, здоровою, здатною до будь-якої праці.

На організм людини діють безперервно змінювані фактори навколишнього середовища. Проте ці зміни не викликають захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага. Захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють фактори навколишнього середовища, незвичні по силі і якості.

Людина не тільки піддається впливові факторів і умов зовнішнього середовища. Вона здатна сама впливати на нього з метою поліпшення умов праці, живлення, побуту та створення відповідних умов для збереження здоров’я.

ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОВ’Я І ХВОРОБУ ЛЮДИНИ.

Здоров’я – це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, високої працездатності та соціальної активності людини.

Здоров’я буває фізичним, психічним та духовним. Кожна людина, якщо вона хоче бути здоровою, повинна запам’ятати такі правила здорового способу життя: правильно харчуватися, постійно тренувати своє тіло, дотримуватися певних гігієнічних норм, чергувати працю й відпочинок, уникати різних шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики).

Стан здоров’я визначається добрим самопочуттям людини (суб’єктивний критерій). Існують і об’єктивні критерії здоров’я. Це антропометричні показники: нормальний зріст, нормальна і пропорційна будова тіла, анатомічні, фізіологічні, біохімічні. Що відповідають нормі не тільки за умов фізичного спокою, але й у період певних фізичних або психічних навантажень, переміни кліматичних умов проживання.

Здоров’я – це стан, коли у відповідь на дію різноманітних подразників у організмі виникають відповідні реакції, які за характером і силою часом і тривалістю властиві більшості людей даного віку і статі.

Хвороба – це життя та функціонування організму в умовах анатомічних і функціональних порушень клітин, тканин, органів і систем. Хвороби бувають набутими, спадковими та вродженими.

Хвороби виникають під дією шкідливих чинників, коли їхня сила перевищує захисно-пристосувальні можливості організму. Іноді достатньо лише одноразової дії такого агента. Розвиваються хвороби також і за тривалої дії шкідливих чинників. Шкідливо впливають на організм людини підвищене радіоактивне випромінювання, хімічне та пилове забруднення довкілля, різні бактерії та віруси; порушення правил здорового способу життя, порушення гігієнічних норм.

Отже, хвороба – порушення життєдіяльності організму, взаємозв’язку його з навколишнім середовищем, що призводить до тимчасового або постійного зниження чи втрати працездатності. Перебіг хвороби буває прихованим, гострим, хронічним. Хвороба може закінчитися одужанням, інвалідністю або смертю. Хвора людина потребує лікування, співчуття та турботи.

Хвороба – це єдність двох протилежних тенденцій – руйнівної і захисної, що перебувають у постійній боротьбі.

ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ЯК ЦІЛІСНА БІОЛОГІЧНА СИСТЕМА.

Організм людини складається з клітин і міжклітинної речовини, які утворюють тканини, органи й системи органів. Ці компоненти поєднані в єдиний організм, який функціонує під впливом нервової та ендокринної систем. Організм – це біологічна система, що має властивості: самооновлення, самовідтворення, саморегуляція.

Орган – частина тіла, яка має певну форму, будову, розташування та виконує одну або декілька спеціальних функцій. Кожний орган утворений кількома тканинами, але одна з них завжди переважає і визначає його головну функцію. У кожному органі обов’язково є кровоносні судини і нерви. Частина органів розташована в порожнинах тіла, тому їх називають внутрішніми.

Анатомічне чи функціональне об’єднання органів, які виконують в організмі спільну функцію, складає фізіологічну систему органів. Розрізняють такі фізіологічні системи: опорно-рухова, кровоносна, дихальна, травна, нервова, ендокринна, сечостатева, система органів чуття (сенсорні).

Системи органів працюють не ізольовано, а об’єднуються для досягнення корисного для організму результату. Таке тимчасове об’єднання органів і систем органів називають функціональною системою. Наприклад, біг може бути забезпечений функціональною системою, що включає: нервову систему, органи руху, дихання, кровообігу, потовиділення.

ГОМЕОСТАЗ, ШЛЯХИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Головною умовою існування будь-якої істоти є збереження сталості будови і функцій, тобто стану внутрішнього середовища за будь-яких обставин.

Сталість внутрішнього середовища організму на будь-якому рівні – молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному – називається гомеостазом. Він передусім залежить від сталості хімічного складу крові, кровообігу, газообміну, травлення, температури тіла, імунної системи.

БУФЕРНІ СИСТЕМИ

Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища організму. Ця сталість підтримується буферними системами. До них належать: хімічні – це буферні системи крові, та фізіологічні: легені, нирки, печінка, кісткова тканина, потові залози.

В біологічному середовищі під кислотно-основним станом розуміють співвідношення