концентрації водневих Н+ і гідроксильних ОН– іонів. Іони водню утворюють кислу реакцію середовища, іони ОН– і інші компоненти біологічних рідин – лужну. Рідке середовище організму має визначене рН середовища і тільки при його нормі можливе оптимальне протікання обміну речовин (метаболізм).
Кров має слаболужну реакцію. рН артеріальної крові 7,4. а венозної – 7,35. Довге зміщення рН людини навіть на 0,1-0,2 може виявитись смертельним. рН венозної крові 7,35 внаслідок. Всередині клітини рН дещо нижчий (7,0-7,2), що залежить від утворення в них при метаболізмі кислих продуктів.
В процесі метаболізму в кров потрапляє постійно вуглекислота, молочна та інші продукти обміну. Однак рН крові зберігається постійно. Що зумовлюється буферними властивостями крові, діяльністю легень і органів виділення.
Буферні системи крові:
Буферна система гемоглобіну.
Карбонатна буферна система.
Фосфатна буферна система.
Буферна система білків плазми крові.
Є два способи регуляції функцій органів і систем, спрямовані на збереження гомеостазу – нервова та гуморальна.
Нервова регуляція – за участю нервової системи.
Гуморальна – за участю гуморальних чинників (гормони, Са, СО2 ...), тканинною рідиною.
Гуморальна регуляція здійснюється речовинами, які потрапляють у внутрішнє середовище організму в дуже малих дозах, але здатні викликати значні зміни функцій окремих органів і організму в цілому. Хімічна речовина що надійшла до кровоносної системи, діє водночас на всі клітини організму. Але чутливим до неї будуть тільки ті, в яких є відповідний рецептор. Крім того, гуморальна регуляція характеризується повільністю дії і тривалістю впливу.
Гуморальна регуляція виникла раніше від нервової. З удосконаленням організму удосконалювалася й система гуморальної регуляції – виникла ендокринна система, що утворює БАР – гормони.
Нервова регуляція. В її основі лежить принцип рефлексу.
Нервова регуляція це складна взаємодія безумовних і умовних рефлексів. В основі цієї регуляції лежить принцип рефлексу. Інформація передається по аксонах у вигляді електричних імпульсів (хімічна передача - у синапсах). Передача інформації до головних центрів НС з усіх ділянок організму дуже швидка (за частки секунди). Відповідь наступає одразу, вона короткочасна, чітко локалізована. Відповідь йде до робочих органів та систем у вигляді збуджувальних або гальмівних імпульсів. Нервові і гуморальні процеси тісно взаємопов’язані. НС впливає на утворення біологічно активних речовин, надходження їх у кров, лімфу, тканинну рідину та на їхнє перенесення цими рідинами, тобто вона впливає на функції залоз внутрішньої секреції. Гуморальна регуляція підпорядковується нервовій і становить з нею єдину систему нейрогуморальної регуляції.
Імунітет – це прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично-чужорідні речовини (антигени). Імунна система організму має центральні і периферичні органи, здатна реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам’ять. До центральних органів відносять червоний клітковий мозок, тимус. До периферичних: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс. Імунна система – це система, що забезпечує клітинний та гуморальний імунітет організму. Клітинний – фагоцитоз, гуморальний (антитіла). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет, при пересаджуванні чужорідних клітин тканин органів – трансплантаційний, у відповідь на виникнення пухлин – протипухлинний.
ПОНЯТТЯ ПРО ПОДРАЗЛИВІСТЬ ТА РЕФЛЕКС.
Подразливість – здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили – подразненням, а відповідь на нього – біологічною реакцією. Біологічна реакція може бути локальною, тобто розвиватись у місці подразнення і не поширюватись на суміжні ділянки мембрани, а може розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині. Біологічна реакція, що розповсюджується носить назву збудження, а здатність клітин до збудження – збудливістю. За місцевою біологічною реакцією що не поширюється і проявляється локально залишили назву подразнення. ЦНС здійснює діяльність відповідно до характеру подразнення, тобто рефлекторно.
Рефлекс – це реакція організму у відповідь на подразнення яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Шлях рефлексу – рефлекторна дуга.
Рефлекс – це реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи. Поняття рефлекс було введено французьким вченим Декартом 300 років тому, Сєченов і Павлов вивчаючи Н.С. встановили, що її відповіді на різні подразники здійснюються за рефлекторним принципом. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.
Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні і умовні.
Безумовні | Умовні
Вроджені, спадкові.
Універсальні. Характерні для всіх особин одного виду.
Рефлекторні дуги замикаються на рівні спинного мозку та стовбура головного мозку.
Здійснюється через рефлекторну дугу.
Стійкі, зберігаються протягом усього життя.
Завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища, відбувається розмноження, є основою для утворення умовних рефлексів. | Набуті в процесі життя.
Індивідуальні, утворені в результаті власного досвіду кожної людини.
Рефлекторні дуги замикаються на рівні кори великих півкуль і підкірки.
Здійснюються через функціональні тимчасові зв’язки.
Мінливі, постійно утворюються і згасають.
Завдяки їм організм більш тонко пристосовується до конкретних умов існування.
Безумовні рефлекси поділяються на: 1. Орієнтувальні, 2. Захисні, 3 Травні, 4 Статеві.
Умовні рефлекси виникають в процесі життя на основі безумовних. Для їх утворення необхідна сукупність певних чинників:
Передувати безумовному подразнику повинен байдужий (умовний).
Умовний подразник має бути слабкішим за безумовний.
Між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.
Необхідне періодичне повторення дії закріплення умовного рефлексу. Тобто умовний подразник має бути підкріплений безумовним.
Рефлекторна дуга – шлях рефлексу.
Будова:
І. Рецептори органів чуття сприймають подразнення і перетворюють їх на нервовий імпульс, який далі поширюється по структурах рефлекторної дуги.
Рецептори – спеціалізовані клітини, або кінцеві структури чутливих нервових клітин. За розташуванням поділяються на: зовнішні (шкіри, ока, вуха), внутрішні (внутрішніх органів та опорно-рухової системи).
За характером подразнень: 1. фоторецептори, 2. механорецептори, 3. хеморецептори,